Історія Яку Усі Забудуть ЗАМОРОЖЕНО

2.

Через двадцять хвилин Мін ЮнГі був у лікарні. Він підійшов до стойки регестрації.

-Доброго дня, до вас сьогодні поступив пацієнт після аварії- сказав Юнгі.

-Так він на другому поверсі по сходах на право і сам в кінець палата 145- спокійно відповіла медсестра.

-Дякую - швидко відповів Мін і побіг.
Коли Юнгі добіг до палати. Біля неї стояло два лікаря, оброворювали пацієнта . Мін підійшов, щоб спиратися про хлопця.

-Добрий день- привітався щоб звернути увагу.

-Добрий, ви родич хлопця?-зацікавився лікар.

-Ні, я власник автомобіля- спокійно відповів Юнгі, подивився на віконце, за ним лежав хлопчик, непорушно, на одну секунду Мін подумав що той у комі.- Як він??

-Усе добре, але у нього великий стрес. Він проснувся на кілька  хвилини і зразу знову заснув. Ми тільки дізналися його ім'я.- усе розказав лікар.

-До нього можна?

-Недумаю, він може настрашитись. Він пережив великий стрес будьте обережні.

-Я усе зрозумів. Дякую- поклонився Юнгі і зайшов у палату.
Зайшовши у палату на тумбі стояла карта пацієнта. Юн підійшов до тумби і взяв карту.

-Пак Чімін значить- Мін розвернувся та сів на крісло напроти. Розвернувши голову, за вікном йшов пухнастий сніг.

Через пів години почувся шорох з сторони ліжка. Юнгі розвернувся і побачив як Чімін піднявся на ліктях дивлячись на Міна і в теж секунду поченає тремтіти.

-Я зараз лікаря покличу лікарня- підірвався з крісла Юнгі і побіг на коридор.
Пак не розуміє хто цей чоловік. Але в ту секунду вспишка з пам'яті поченають вискакувати картинки. Сніг, машина, страх, міцні руки, серена.
У палату заходить лікар.

-Як ви себе почуваєте? Нічого не болить?- питаєтся лікар.

-Ні, усе добре - він хоче піднятися, але лікар його зупиняє.

-Вам краще полежати. Ми тільки зняли крапельницю.

- Але мені потрібно додому. Скільки я тут?

-Годину може більше - подався хриплий голос біля вікна - Ти лижи, я потім тебе завезу.
Чімін ліг назад та накрився ковдрою.

-Я за цей час виписку напишу. Вас прийдеться попити деякі припадати я їх на листочку написав на тумбі.- лікар вийшов, а Чімі потягнувся за папірцем. Прочитавши, що там написано він поклав його назад. Пак не хотів
зараз говорити про усе що сталося, Юнгі зрозумів і нічого не говорив сівши на місце.

Так Чімін пролижав п'ять хвилин. Тут у палату заходить лікар.

-Виписка готова можете збиратися.-і вийшов з палати.

Хлопцеві не було чого збирати, тому одів своє пальто і подивився на чоловіка який досі сидить на кріслі.
Відчувши погляд Юнгі різко повертається.

-Уже готовий?-подивився на хлопчиська який стоїть у дверному пройомі - їдемо-кинув він і пішов перед Паком.
Коли вони вийшли з лікарні на вулиці досі був сніг. І тут Чіміні послизгається   перед машиною та хапається за Міна і тягне  за собою, але він швидко хапає маленьке і хрупке тіло за талію притискаючи до себе вони були настільки близько, що їхні носи доторкнулися один до одного. Юнгі ледь терпіння хватило щоб не поцілувати ці пухлі губи.

-Тільки з лікарні виліз, а вже назад кортить- посміхнувся ЮнГі та відпустив Чімі.

-Дякую ...- він навіть  не знає ім'я свого спасителя - е...- опустив погляд.

-Юнгі. Мін Юнгі. А ти у нас Пак Чімін правильно?-підняв одну брову, відкриваючи двері до машини.

-Правельно- здивувався він -а звістки ви знаєте- розпитує Чімін.

-Бачив твою лікарську карту.- після цих слів він закрив двері. Сам сів за руль і вони рушили.

P.s. виходить недуже, але буду старатися краще 😊
Вибачаюсь за помилки.

💜💜Люблю❤️❤️