Життя Зоресвітки | фанфік за мотивами серії книг Коти-вояки

Розділ 1 ~ Перший впоряд

Білий лапатий сніг притрушував шубки вояків Клану Срібного Снігу. На великій засніженій галявині грали четверо дорослих кошенят.
- Де ж цей Морозик? - невдоволено гукнув чорно білий котик.
- Ти погано шукаєш, Кротику, - усміхнулась Іскорка, - он де він!
Кротик простежив за поглядом сестри і побачив чимчикуючого брата.
- Ти не зміг відрізнити власного брата від снігу! - сміялася Хвоїнка.
Кошенята ще довго грали у хованки, доки їх не покликала їх мати, Рябошубка.
- Але ж ми вже дорослі! - обурено нявкнула Іскорка.
- Ми вже майже новаки! - підтримав її Морозик.
- Саме тому ви маєте відпочити, - лагідно нявкнула Рябошубка. - Я говорила з Дубозором. Він сказав, що зовсім скоро ви покине ясла.
Очі Іскорки засвітились. Через лічені дні вона піде на свій перший впоряд!
***
- Віднині і допоки ці новаки не отримають вояцькі імена, їх знатимуть як Хвоєлапку, Іскролапку, Морозолапа і Кротолапа, - голос Дубозора лунав над галявиною. - Виховниками Хвоєлапки й Іскролапки будуть Снігошторм і Калинохвоста, а виховниками Морозолапа і Кротолапа - Вохроцвіт і Хмарошубка.
Клан вітав юних новаків вигукуючи їхні нові імена. Іскролапку охопила гордість. До неї підійшла Калинохвоста і приязно пригорнула новачку до себе.
- Ти готова до свого першого впоряду? - з грайливими вогниками в очах запитала вона.
- Звісно, - весело відповіла Іскролапка.
- Що ж, тоді я покажу тобі територію. Ходімо, - воячка побігла до виходу.
Виплутавшись із ялівцевих гілок, що щільно затуляли вхід, Іскролапка опинилась у засніженій лощовині.
- Наш табір надійно схований у цьому видолинку. Виліземо нагору, тоді я проведу тебе кордонами Клану.
Іскролапка захоплено бігла за наставницею. Нові невідомі запахи переповнювали її легені. Хотілось самостійно пірнути в кущі й обстежити ліс, проте новачка розуміла, що з Калинохвостою безпечніше.
Кішки зупинились біля високої груди каміння, що тягнулась в далечінь.
- Це Кам'яна Гряда, - нявкнула Калинохвоста. - Вона відмежовує територію Клану від земель волоцюг і самітників. Ми підемо вздовж неї аж до угідь Двоногів.
Іскролапка вже в повільнішому темпі йшла за виховницею. Вони оминули старий повалений ясен і невелике озерце. Крізь приємні лісові пахощі проступав їдкий сморід, від чого кішка морщила ніс.
- Те що ти відчуваєш - запах Громошляху. Ми підходимо до будинків Двоногів. Бачиш - ліс стає рідшим.
Іскролапка погодилась з виховницею. Сморід ставав дедалі відчутнішим. Скоро новачка побачила широку сіру смугу, по якій проїхала потвора. Кішки підійшли ближче, і новачка доторкнулась до поверхні Громошляху. Вона була твердою.
- Уздовж Громошляху закінчуються володіння нашого Клану. Але я хочу показати тобі Двоножачі гнізда.
Вони швидко перейшли Громошлях, адже потвор майже не було, і рушили уздовж охайних, притрушених снігом парканів. Раптом Іскролапка почула голос якоїсь кішки, що гукав Калинохвосту. Вона побачила стару чорно-білу кицюню, що йшла до них. Новачка випустила кігті й інстинктивно припала до землі.
- Не слід її лякатися, - мовила Калинохвоста, - це твоя бабуся. Її звати Квітка.
Бабуся? Іскролапка здивовано поглянула на виховницю.
- Твій батько Гостролист ще кошеням втік з Двоножачих угідь. Це його мати.
Тим часом Квітка вже наздогнала кішок.
- Вітаю, Калинохвосто. Як справи Клану?
- Дякую все чудово, - люб'язно відповіла воячка. - Вийшла зі своєю новачкою на впоряд. Це перший Іскролапчин вихід з табору.
Квітка з любов'ю поглянула на новачку.
- Гадаю, ви поспішаєте. Удачі! - кицюня зникла у садку.
Думки роїлися в Іскролапчиній голові. Її бабуся - кицюня? Клани нормально відносились до Двоножачих улюбленців, тож нічого страшного в цьому не було. Проте дивні відчуття у новачки залишились.
Купу думок перервала річка. Вона була чудовою. Її води ще не замерзли, а весело плюскотіли і виблискували на сонячному сяйві. Кішки вирішили перепочити і пообідати. Іскролапка намагалась зловити рибину, проте в неї не виходило. Добре, що Калинохвоста була чудовою мисливецею, тож голодувати їм не довелось. Після обіду кішки повернулись до табору, назбиравши трохи моху.
- Запитай у старійшин і королев, чи потрібно їм замінити підстилки, - сказала Калинохвоста, - а тоді можеш відпочити.
Як виявилося, Морозолап вже доглядав старійшин, тож Іскролапка віднесла мох Прудколітці до ясел. З того, що залишилось, вона вмостила собі зручненьке гніздечко у новацькому кублі і поринула в сон.