Сьомий Релікт

Фаза 1: Уламки. Експеримент

– І як ти збираєшся це перевірити?

– Як будь-яку теорію, – Антон про щось міркував і автоматично крутив в руках цукерку, принесену разом з кавою. – Проведемо експеримент.

– Гаразд. І з чого почнемо? – Ігор зробив ковток і поставив філіжанку на маленький столик, який дивом був вільний в обідній час на відкритій терасі. – Тільки не кажи, що заради цього мені втретє треба відмінити зустріч.

– А ви знову на той же час домовились?

– То була не моя ініціатива. Мені самому все це вже нагадує "день бабака".

– Може десь так і є...

– Ти про що?

– Очевидно, що тут якась аномалія, – задумався Антон а тоді, нарешті, зробив ковток кави і додав: – Залишилось з'ясувати, чи стосується вона нас.

– Логічно, – всміхнувся Ігор.

– Пропоную завтра нам обом не їхати цією дорогою і подивитись що станеться. Ти десь поряд живеш?

– Так. Власне, паркінг під моїм будинком.

– Може ще й вікна на дорогу виходять? – в голосі Антона забриніла іронія.

– Так, виходять, – невесело всміхнувся Ігор.

– Тоді тобі лише треба вийти на балкон о 10:30 і поглянути на дорогу.

– Ти не врахував мою зустріч. Щоб встигнути, я маю у цей час виїхати з паркінга.

– Гаразд, тоді лише я не поїду. Це, звісно, порушує чистоту експерименту, але дає можливість хоча б мене виключити. Або навпаки... – на цих словах обличчя Антона потьмяніло.

– Не варто робити завчасних висновків, – спробував підбадьорити його Ігор.

– Але ж тільки я забув, що сталося.

– Так, але... – Ігор, насправді, не знав, що додати, проте не хотів нагнітати і без того складну ситуацію.

Але тут дуже вчасно заграв мобільний.

– Привіт, – швидко відповів Антон. – Можу, але недовго. Що там у тебе?

Ігор з цікавістю спостерігав, як спокійне обличчя його нового приятеля раптом стає кумедно заклопотаним.

– Ні, завтра в цей час ніяк, Лесько! Невже це не можна зробити іншим разом? – невдоволення Антона змінилось приреченістю. – Добре, добре, я зрозумів.