В двері постукали і Оля знову напружилась. Сьогодні було забагато дивних зустрічей і попри всю свою професійність, найбільше чого вона тепер хотіла, так це втекти додому. А головне, забути про всі ті зламані конденсатори, що дивовижним чином стікаються до її кабінету. Але натомість вона спокійно сказала:
– Заходьте.
На порозі з'явився один з двох технологів, що були учасниками вранішнього конфлікту. Вона зібрала всю свою витримку і якомога буденніше запитала:
– Чим можу допомогти, пане Олеже?
– Вибачте, що турбую, але я щодо тої... – чоловік раптом запнувся, натрапивши поглядом на нову прикрасу начальниці кадрів. – ...цієї деталі.
– Щось сталося? – напружилась Оля.
– Ні. Я просто подумав, що може таки віддати Дімці ту цяцьку, бо вона ж однаково нікому не потрібна...
– Що з вами, пане Олеже? Ви ж самі радили мені сьогодні вранці не віддавати йому цю річ!
– Так, але тепер думаю, що може так було б краще...
– Чекайте! Раз ви вже самі прийшли до мене, то проясніть для мене деякі деталі. Неофіційно звісно! Навіщо вам знадобилась ця річ? Очевидно, що пан Дмитро з незрозумілих причин прикипів до неї, – вона з усіх сил намагалась підібрати правильні слова. – Але ж ви здаєтесь людиною врівноваженою. Як же так сталося, що справа дійшла до бійки?
– Та не було насправді ніякої бійки, – інженер опустив очі, йому явно було незручно. – Я просто хотів ближче роздивитись що то таке, а Дімка раптом мене штовхнув. Я по інерції відмахнувся і почалося... Дімка наче сказився, почав кидатись на мене, я ж весь час лише намагався стримати та заспокоїти його. А тут ще всі понабігали і от.
– Ясно, – Оля згадала поведінку Дмитра і подумала, що це досить правдоподібна версія. – А другого разу?
– Подібна ситуація, – зітхнув Олег. – З тою лиш різницею, що Дімка почав на мене кидатись одразу, бо вирішив, що я прийшов забирати в нього деталь.
– І після цього ви мені радите знову віддати йому цю річ? А як він вирішить, що всі співробітники тільки й мріють, що забрати її в нього і почне на всіх кидатись?
– Не почне, – всміхнувся Олег. – Як тільки він її отримає, то забере додому і все закінчиться.
– Звідки така впевненість? – вона уважно подивилась на інженера і на мить у неї виникло якесь дивне відчуття.
Чоловік зам'явся, але швидко опанував себе і відповів:
– Він сам мені таке сказав.
– Зрозуміло, – повільно сказала Оля і рішуче підсумувала: – Пане Олеже, я, звісно, ціную вашу турботу про психоемоційний стан колеги, але вважаю буде безпечніше, якщо ця річ залишиться у мене.
– На шиї? – здивувався чоловік.
Оля трохи знітилась, але швидко відповіла:
– Як виявилось, це єдиний надійний спосіб, щоб вона знову не потрапила в робочий цех.
Інженер виглядав трохи спантеличеним, але ввічливо попрощався і пішов з Оліного кабінету.
Олег сидів на ліжку в старій гостинці з допотопним ремонтом і вже втретє перечитував договір про розлучення. Він міг дозволити собі кращу квартиру з нормальним облаштуванням, але залишався в тій, в котру поспіхом переїхав одразу після останньої сварки з дружиною. Наче сподівався, що він тут тимчасово. Але пройшло два роки і в нього на руках остаточне підтвердження тому, що він більше не повернеться.
Він спробував зосередитись на тексті договору, але в голові паморочилось, наче якийсь туман огортав свідомість. Тоді він відклав папери і пішов на кухню заварювати каву. А коли повернувся, то склав папери у стіл, а натомість дістав те єдине, що залишилось на згадку від дружини...
Якийсь час він крутив в руках прозору скляну кульку, розміром з ліщиновий горіх. В середині дивовижним чином були припаяні тоненькі прутики, що перетинались в одній точці. Два дні тому вони почали світитись блакитним, а позавчора дружина надіслала йому пакет документів на розлучення...
ВИ ЧИТАЄТЕ
Сьомий Релікт
خيال علميРечі бувають старими і дуже старими. А бувають настільки древніми, що одне їх існування змінює плин подій. Релікт древньої цивілізації прокинувся і збирає себе докупи. Його частини, у вигляді дивних прикрас, змінюють долі випадкових людей. Чи може в...
