Моя психологія

"Мала"

Я прокидаю віж того, що мені душно. Я важко дихаю. Перші секунди я не розумію де находжусь. Фууух... я в своїй кімнаті. Мої окуляри та тумбі біля мого ліжка. Я намагалась встати.

Аааай голова! Блін як боляче. Наче цеглою тріснули! Але з четвертої спроби мені вдається піднятись з ліжка і я бачу, що я в великій футболці білого кольору. Вона мені доходить до середини стегна. Я виходжу з кімнати і бачу, що Ваня заснув на кухні і сидячи заснув на кухонному столі із недопитаю чашкою кави. Я підходжу до нього трішки ближче.

- Вааааняяя?- не прокидається,- Вааня,- чорт, я підходжу до нього ближче і поглядила по затилку,- Іване! Блін, вставай.

Ну нарешті! Він розплющив свої очі і побачив мене.

- Якого чорта ти тут робиш? Тобі не можна вставати з ліжка! І скільки годин?!- він що? Був схвильований? Це щось цікаво.

Я поглянула на годиник.

- 3:27 ранку.

- Так, швидко в ліжко!

- І хто це сказав, що мені потрібно в ліжку лежати?!

- Діана Іванівна! Вона сказала, що ти занадто перевтомилась на тренуваннях.

Діана Іванівна- це наша сосідка. Вона медсестрою в міській лікарні працює.

- А тепер об'ясни мені: чому на мені твоя футболка?- я була зла.

- Не хвилюйся. Діана Іванівна зказала, щоб я приніс свою футболку. До речі тобі вона більше іде ніж мені- блін, натяки ці збочені...

- А тоді добре. А тепер дай я зроблю собі каву будь ласка.- я відштовхнула його і підійла до ковової машини. Потім я опинилась перекинутою через плече Вані.

- Відпусти! Я не хочу, щоб ти мене ніс. Відпусти, я важка!- але я не мала сил суперечити.

- Ахахаха. Ти важка? Ахахааха не жартуй так.

Ми підійши до моєї кімнати. Він по-тихеньку поклав мене на ліжко.

- Тепер я тобі винна бажання.- сказала я і навіть з закритими очима я зрозуміла, що він сміється.

- Хах. Ти можеш виконати його просто зараз.- і підійшов до мене.

- Ну, здивуй мене.- мені вже було всеодно. Взагалі.

- Цю ніч ми будемо разом спати. Просто заснемо. Зрозуміла?- мої очі поповзли на лоб.

- А ти часом не забагато хочеш?- це вже взагалі.

- Обирай: або ми спимо одну ніч разом, або ти знімаєш мою футболку тут і зараз.

Твою... блін вибору не було. Я трішки подвинулась тим самим даючи йому місце.

- Я так і думав.- ліжко під ним прогнулось. Я повернулась до нього спиною. Але... я відчула його руки у себе на талії.

- Хлопче, ти не прифігів?- це взагалі капець! Я насагалась прибрати його руку, але марно.

- Хахах, ти дарма стараєшся, мала. Я сильніший. Тим більше ти слабка.

Я смирилась з цим і мені було... приємно чи що?

Повільно я провалювалась в Царство Снів. Але ввостанє я відчула, як Ваня зарився в моє волосся.

- Солодких снів, мала.