Моя психологія

Мені це було потрібно

В Антона є маленька сесра - Кіра. Дуже мила. Але енергіі більше ніж у всіх разом. Очі карі,волосся золотистого кольору.
Антон -високий, займається футболом, рідкісна сволота.
Я не стала мовчати про той випадок, тож сім'я Івана знає. Моя тим паче.

- Ти готова? - Іван стояв в дверному проході чекаючи мене.
- Готова. - повернувшись до хлопця, я підійшла до нього й поцілувала дуже пристрасно. Поцілунок був ненаситним, жадаючим, пристрасним.
- І що це було?! - хлопець стояв в маленькому шоці.
- Мені зараз фігово і мені це було потрібно.- коротко відповіла я й взявши його за руку ми вийшли з дому.
- Хочеш, щоб я зайшов першим? - серебристі очі поглянули в млю голубі.
- Давай покінчимо з цим. - я направилась в сторону будинку. Подзвонивши в двері мені відкрили двері. За дверима стояв тато Вані.
-Привіт, Аль, проходьте. - чоловік посміхнувся мені сумною посмішкою, він відчинив двері ширше й ми з Іваном увійшли. Я почула топання ніг. Повертаюсь й бачу маленьке чудо, яке біжить мені на зустріч з розкритими руками для обіймів. Я посміхаюсь й присідаю, щоб піймати маленьку.
-Ая! - піймавши малу вона обійняла мене своїми рученятами.
- Привітик, Кіруууся.
- А мене? - почули ми голос Вані, повернувшись ми побачили ображену моску.
- Вая! - дівчинка розплутала свої руки навколо моєї шиї й потягнулась до хлопця.
- Кія!- він сказав, як дитина її віку.
Передавги йому малу я посміхалась цією картиною.
- Мама...- маленька показала на двері вітальні. Ми з Ваньою переглянулись.
- Ходімо до мами? - я запитала малу й вона закачала головою, як китайський м'ячик.
Направляючись в назначену сторону ми чули знайомі голоси, які ставали все ближче й ближче.
- Привіт. - сказав Ваня зайшовши зі мною в вітальню.
- Привіт, Аль. - цей дратований голос...
- Ага, привіт.- не хочу з ним спілкуватись.
Антон - остання людина, з якою я буду хотіти спілкуватись.
Ми розмовляли годин так 2-3. Тточніше, розмовляли всі, крім мене.
Антон сидів й робив вигляд ніби він нічого поганого не зробив. Сука...
Потім, я імітувала дзвінок й мені дозволили піти. Вані сказала, що піду одна.
Перейшовши дорогу мені залишалось пройти 2 квартала до свого будинку.
Але, не судилось...
Ось перехожу дорогу й світло, біль, темнота...