Різдвяна знижка і все, що було після

Частина 5

Цього разу він зайшов до зали і без шолома, і без меча. Самогубець чи що? Або щось задумав. Він підняв руки догори і повільно наближався:

– Я хочу поговорити.

– А ти впевнений, що мені це цікаво?

Темрява загусла і перетворилася на спис, що був приставлений до його горла. Він обережно обійшов його і сів на східці перед троном. Дивак та й годі! Нетипово. Десь на десятий раз я б, однак, дала себе вбити, адже гра повинна колись закінчитися. Але тут... Ну-ну, побачимо, що із цього вийде. Гравці інколи теж починають розмови про своє особисте. Скаржаться там на життя, а я, як психолог на сеансі, все це слухаю. Повинна слухати, бо подітися нікуди.

– Я придбав цю кампанію з різдвяною знижкою. Давно не грав. Думав, що з першого разу пройду, як забавку. Я навіть забув, що це за світ. Чому тут така руїна?

– Вашому імператору захотілося слави, слави борця проти нечисті.

Я слухала це і розмірковувала. Невже він зараз випрошуватиме в мене той кристал? А фіг тобі! Знаємо, плавали. Такі кадри теж інколи трапляються.

Я спустилася до нього і сіла поруч, готова слухати філософські трактати на тему «яке в нього важке життя», але все виявилося трохи не так. Тільки я опинилася поруч, як він дістав звідкись кинджал і ввігнав його по саме руків'я мені під ребра. От козел! Треба витравити із себе ось це жіночне «пожаліти». Повелася, як дівчинка. Дурепа! Рот наповнився солонуватим присмаком крові. Він вирвав з моїх рук кристал на ланцюжку і заворожено подивився на нього. Як мала дитина. Годі, я награлася. Я тобі ще відплачу! Витягши його кинджал, я з усієї дурі встромила його Аресу в плече, поки він радів перемозі. Це була своєрідна мітка, мітка того, що я зіграю з ним іще, але наживо. Помста буде солодкою. Розізлив ти мене, Аресе! А тепер гру закінчено. Я розчиняюся в темряві і зникаю. Така рана мене не вб'є, вбити може лише інший даркін.