Різдвяна знижка і все, що було після

Частина 3

Я сиділа на троні і потирала задубілі кінцівки. Вже світало. Через руїни стін пробивалися перші сонячні промені і освітлювали залу своїм золотом. Кроки. Я почула кроки! Ну, нарешті! Не минуло й пів року! Міг і прискоритися, враховуючи, що на тебе чекає дівчина. Я інтуїтивно відчувала, що це чоловік. Та й статистика була на моєму боці. Так, приймаємо найбільш пафосну позу. Гра починається.

Він зайшов до зали. Так, це був чоловік. У чорному обладунку, обличчя приховував шолом, а в руці красувався меч, на лезі якого було видно якусь зелену субстанцію. Бідний орк, то, напевно, його кров. Але що найдивніше, я не знала цього гравця.

– Віддай кристал, – почувся приємний чоловічий баритон.

– А то що? – я встала і попрямувала в його бік.

Темрява була моєю стихією, і вона поширювалася за мною, огортаючи кожен сантиметр цієї руїни. Хлопче, все так просто не закінчиться. А тепер я хочу бачити твоє обличчя. Різким порухом руки я кинула в його бік гостре чорне лезо. Воно зірвало шолом з його голови і трохи розсікло щоку. Нічого, потерпить. Він ухопився за обличчя швидше від несподіванки, аніж від болю. Бачу, що не з ніжних і тендітних. Знаєте, а мені вже починає подобатися! Так, у світі Саренрей біль цілком реальний, не такий сильний, але реальний. Гра майже для мазохістів, якщо дозволите. Не очікував? Ти прийшов сюди з надією мене вбити і не сподівався, що я чинитиму опір? Тоді ти ідіот.

Він вирівнявся і дивився на мене поглядом, повним ненависті. Ну, не секрет, що на мене всі так дивляться. Навіть свої. Я профі, і я вбиваю. Щось іще?

Декілька випадів. Невдалих. Я розчинилася в темряві, що огорнула залу. Сміх, мій сміх. Гадаю, я непогано граю зло. Матеріалізувалася за його спиною, охопивши однією рукою його шию, а іншою вибивши меч.

– Темрява поглине і тебе... – прошепотіла йому на вухо, увігнавши вільну руку по лікоть у його грудну клітку.

Я відчувала тепло крові і як пульсує серце, як воно згасає в моїй долоні. Саренрей так просто не здолати. Починай заново. І гравець повернувся до початку, а я пішла шукати серед руїн трохи снігу, щоб якось обтерти руку від крові. Наступного разу треба не так криваво, а то з такими темпами заляпаюся вся і буду як та свинюка. Фу, не варто так.