Хто він насправді?

ГЛАВА(1)Його усмішка, його очі мов вогнище в зимі

ХТО ВІН НАСПРАВДІ?

Привіт. Мене звати Том. Мені 19 років. Сьогодні я поступив до університету

Сумно якось. Ніхто зі мною не говорить, я один.....як завжди.

Хм... цікаво, що той хлопець зробив такого, що до нього так пристають дівчата?

Напевно, це той самий багач який все має.

Як тільки я подивився на нього, я отримав його погляд в свою сторону.

Побачивши мене, він одразу підійшов і спитав.
"Ти новенький? Я тебе ще ні разу не бачив".

Хех так, тільки сьогодні перевівся.

Після моїх слів він сказав
"Тоді не хочеш, я проведу тобі екскурсію?"

Ох .. дякую, звісно було б чудово.

"Тоді ходімо, мене Хорні звати а тебе?"
Пролунало з його уст

Після цього я тихенько мовив "мене звати Том"

Він показав мені весь універ

"Хех бистро час пройшов"

Після чого він глянув на свій кишеньковий годинник і сказав.
"Ой вибач, я навіть не помітив, що почалась пара, вибач мені потрібно бігти бувай, надіюсь зустрінемося"

Після чого він побіг.
Це було так швидко, що я навіть нічого не зрозумів.
Але зрозумів, що він єдиний хто до мене так тепло відноситься.

*На наступний день.*

Вчорашній день пройшов так
швидко.....
Хм... цікаво, як там Хорні?
Навчальний день пройшов швидко, а Хорні навіть не зустрів, як сумно.
А тепер треба повертатися до дому, як зазвичай.

Вийшовши з університету, я згадав, що забув телефон в аудиторії.
Поквапившись я побіг туди, але не помітив Хорні, який стояв спереду мене.
Я врізався в нього.
Я промовив.
"Ой вибач, будь ласка, я не хотів, я не помітив тебе".
Але він не кричав як всі інші він тихо і лагідно сказав.
"Ні ні не вибачайся головне, що ти не вдарився"
"Якщо не таємниця, куди ти так квапишся?"
"Я забув телефон в аудиторії"
"Ой з ким не буває, хочеш я піду з тобою?"
"Так було б чудово"

Забравши телефон, ми повернулися до виходу з університету.

Я промовив.
"Ой я згадав в мене завтра тест по фізиці, а я нічого не знаю"
Після цього він взяв мене за плече і сказав
"Справді? Я знаю фізику може тобі допомогти?"
"Ох дякую було б чудово"
"Тоді вирішено, ідем до мене до дому вчити фізику"
Він посміхнувся
Мені ще ніколи не було так тепло на душі, стоячи біля когось.
Його усмішка, його очі мов вогнище в зимі гріло мене.

Пройшовши декілька хвилин він сказав.
"Ось тут я живу, дім звісно не великий але мені вистачає"
Дім був милим і охайним, було зрозуміло, що за ним доглядає його власник.
"Проходь"
Промовив він відкривши двері.
"В тебе тут так мило і охайно."
"Хех дякую. Добре, ми сюди прийшли писати фізику, а не мій дім розглядати."
І знову з'явилася його неймовірна посмішка.
Після цього він мені все пояснив, але мені було не до фізики. Я весь час дивився на нього, він так старався для мене, хочу щоб це тривало вічність.
"Все ось так зрозумів?"
"Так так, дякую велике"
Після моїх слів, він усміхнувся і глянув на свій кишеньковий годинник і сказав.
"Ой, вже так пізно вибач, але мені час на роботу, якщо хочеш можеш залишатися тут скільки захочеш а мені пора"
"Ой ні дякую, мені вже теж час, ще уроки потрібно зробити, тому я теж іду, дякую ще раз."

Після чого він хутко забрав свої речі і побіг.
Мені було так приємно поруч з ним..
Але час вже робити уроки.

ЗІ СТОРОНИ ХОРНІ

Хм, а цей хлопець милий.
Але вже час пахати на роботі.
Я працюю в кафе офіціантом, зарплата звісно не велика але мені вистачає. В майбутньому я мрію відкрити своє кафе.
Мій босс ще той придурок, всю злість він викладає тільки на мені.
Але все ок, мені ще трішки назбирати.
Через кілька годин

Боже, невже це сталося, моя зміна закінчилася.
Ноги вже не тримають мене.
Вийшовши з кафе він пішов до дому, але тут, сталося не очікуване.
*Хлоп
"Ай вибачте, я не помітив вас"
І це був його гарний і милий голос.
"Том? Ти що тут в такий пізній час робиш?"
"Я хотів прогулятися містом, я так ним захопився, що навіть не помітив тебе, вибач, будь ласка."
"Ей навіщо ти кожен раз вибачаєшся? Все добре"
"Дякую, може тоді пройдемся разом?"
"Було б чудово я не проти."
Прийшовши до парку, Хорні промовив
"Ей Том не хочеш морозива? Я пригощаю"
"Ой дякую"
Це таке якесь не знайоме мені почуття. Я ще такого ніколи не відчував....
"Ей Том! Тобі який смак?"
"Ванільний, будь ласка"
"Тоді добре, я пішов"
Ще ніхто мені такого не робив він перший. Моє серце мов було готове вискочити з мого тіла. Я не розумію, що робилося зі мною, це було вперше.
Повернувшись до мене, він посміхнувся і простягнув мені морозиво

"Дякую тобі"
"Ей том не хочеш переночувати в мене? Було б цікаво як ти вважаєш?"

"Ну я не проти, всеодно всі уроки зроблені"
"Ну тоді ходімо."

ДАЛІ БУДЕ...