Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Я проснувся в обіймах цього дивовижного хлопця. Поки він спить, може приготувати йому сніданок?. Хм думаю буде круто, но для початку, потрібно оглянути кухню і холодильник. А ось і вона, така мила, як весь дім. Хм вилка, ніж, ложки, палечки. Всі кухонні прибори є. Настав час огляду середини холодильника. Такс.... морква, цибуля, яйця ого тут майже все є. Головне є те, що мені потрібно для моєї ідеї... На моєму лиці, з'явилися усмішка. Для початку Виливаємо яйця в тарілку, додаємо столову ложку молока, надіюся вийде, що там далі? А точно сіль та перець. Так час збивати. Я взяв сковорідку, яка стояла в тумбочці і поклав на плиту. Треба згадати на якому вогні треба робити... Не довго думаючи, я згадав, що на середньому вогні. Так а тепер час масла... Де моя тарілка з яйцями, да блять я забув куди клав. Не довго шукаючи я їх знайшов. Невже, я їх знайшов. Так виливаємо на сковороду. Ось, а тепер перевертаємо. Через кілька хвилин, в мене вийшов прекрасний омлет для прекрасного хлопця. Залишилось тільки прикрасити зеленню. Ось, готово. Пишаюся цим омлетом. Я почав накладати на стіл. Все виглядало чудово. Поки Хорні спить можна сісти і відихнути. Сівши, мій погляд впав на гарне осіннє дерево, яке росло поблизу його будинку. Листя на ньому опадало дуже повільно, але я розумів, що напевно на наступний день це дерево буде пусте.... Через це мені стало сумно. Це дерево напевно будо таке гарне. Але зимою воно стане не зеленим, а білосніжно-білим, мов кульбаба. Через деякий час стане домівкою для інших. Но мої думки, перервав гучний звук будильника. Через кілька хвилин, в кухню зайшов Хорні. Він був розслаблений, мій масаж пішов йому на користь. Як тільки він зайшов, я сказав. "Ось сідай, я зробив тобі сніданок, надіюся тобі сподобається." "Дякую тобі велике, я сьогодні спав мов вбитий. Так поспати мені довго не виходило, дякую тобі." "Приємно це чути" Він милий, як завжди. Після того, як він поїв, він сказав. "Вибач, що так кваплюся, мені сьогодні потрібно іти, дякую за сніданок. Ти якщо хочеш можеш залишатися." "Ой дякую, але мені ще потрібно за книжками вернутися до дому, тому біжи." "Дякую за розуміння" Він так квапився, він доволі бистро побіг, не знаю навіть куди. Але чомусь на душі мені стало прикро і самотньо, звісно почуття самотності мені дуже добре знайоме, але на цей раз, я навіть не розумів чому воно таке сильне. Я також зібрався і пішов до дому. Ці дерева такі милі, чекаю зими. Надіюся, що зимові свята я проведу не один..... Прийшовши до дому я забрав свої речі, і згадав як вчора він мені допоміг з фізикою. Я не маю його підвести. Я одразу пішов до університету. Він був дуже великий, через це мені ставало не по собі. Але я зможу, все заради нього. Якраз фізика перша, значить в мене є обмаль часу для повторення. Треба квапитися. Я хутко забіг в аудиторію, зайняв своє улюблене місце, достав фізику і почав повторювати. Бажання не підвести Хорні, мов жаба в горлі застрягло, але я зможу. Через кілька хвилин пара почалась, нам всім роздали листочки з тестом. Розглядаючи тест я не сподівано, все зрозумів. Після пояснення Хорні, все стало таким легким. Я бистро почав робити тест. В мене все виходило. Все бистро закінчилось, як і почалось. Я здав свій листок і попрямував в столову. Але по дорозі я зустрів їх....
