Хто він насправді?

ГЛАВА (15) .......

Арг......це так скучно.... Піду погуляю по парку, давненько там не був. Я одівся та взяв свої навушники. Вийшовши на двір, я їх одягнув та під прикольну музику пішов до парку.(за бажанням можете включити:Indila-love story)
Було трішки спекотно, ух.... ненавиджу спекотну погоду, але природа в літку стає дивовижна. Ці зелені дерева, ці гарні листочки. Хм....піду куплю собі якийсь напій. Хм....що вибрати? Візьму я собі латте, обожнюю його. Взявши свій напій, я продовжив рух до парку.
???-хей привіт Том!
Я вимкнув музику в навушниках (ви теж так зробіть)
-Саша? Скільки років ми не зустрічалися!
Я обійняв її
-я так за тобою скучив!
С-я теж за тобою скучала. Ти як там живеш зараз?
-добренько, а ти якими дорогами тут?
С-да так, потрібно було до батьків приїхати, де що забрати.
-о, хто тут в нас?) Це ж моя улюблена Євочка, ти так виросла.
С-ну звісно виросла, ти її 3 роки не бачив.
-як я там казав? Ах точно, собачка євончик)
С-ти не забув? Ну ти даєш)
-ну звісно, як таке забути?)
С-а Том, вибач, треба бігти
-добре бувай, бережи себе, і Євочку)
С-і ти себе бережи.
Вона взяла Єву на руки та побігла.
Не знаю чому, але я згадав Хорні.... подзвоню йому.
Дзинь.....
📞-абонет якому ви телефонуєте, не підтвердив прийом дзвінка.
А.....напевно він зайнятий, не буду йому заважати...... Мені...дуже сумно.
Я сів на лавочку. Ненавиджу себе.... Том зрозумій, Хорні не зобов'язаний думати тільки про тебе..... ненавиджу себе.
По моїм щокам потекли сльози...кап....кап....кап.
Ненавиджу..... ненавиджу себе.
???-хей красень, чому ти плачеш?
Я вимкнув музику в навушниках(ви теж так зробіть)
-Деніал?
Я одразу витер сльози.
-що тобі потрібно?
Д-ну я тут гуляв побачив тебе, захотів привітатися і побачив, що ти плачеш.
Кажи чого плачеш.
-я не плачу!!!
Д-я, що сліпий?
Я встав та пішов парк.
Д-хей, зачекай мене!
Чому я маю його чекати? Бісить мене, я просто хочу побути хоть секунду з Хорні. Стоп...а може піти до нього?
Д- агоу? Ти там глухий?
-відчипися
Так, він наче працює саме там, не далеко звідси.
Я зайшов в величезну висотку.
Ліфт був майже біля виходу.
Так він наче працює на 35 поверсі. Клац, і я вже їду на 35 поверх.
Скучна тут музичка. Хух, не можу дочекатися зустрічі з ним, скучив вже. Хочу побачити свого хлопчика.
Ліфт вже дійшов до самого кінця.
Вийшовши з нього я побачив якогось дорослого чоловіка.
-добрий день, а ви не знаєте де саме працює Хорні Калуський?
???-ох так звісно, он там
Він показав на офіс в другій стороні цього поверху
-дякую
Я постукав
-можна зайти?
Х-так, заходьте.
-привіт Хорні!
Х-Том? Що ти тут робиш?
-я прийшов зустрітися з тобою, я так скучив!
(Звідси, бажано включити Tom Odell-another love)
Його лице....на ньому я бачив огиду.....невже, невже цей сон.
Х-Том я зайнятий, давай в інший раз.
Він...він закрив двері, перед моїми очима, перед мною.....це відчуття.... відчуття болю, самотності, страху......
Я не знаю, що сталося але сльози...вони самі пішли. Я не міг навіть поворухнутися. Подих перехопило, було важко навіть дихати.....я просто стояв. Я повільно відійшов від дверей. Я не можу тут залишатися.....
Я повільно пішов до ліфту, сльози не переставали текти навіть на секунду. Хорні.....я...я не можу повірити.....його обличчя, він ненавидить мене? Що я зробив не так?
Я сів в краю ліфту. Чому....чому, що я зробив? Я...не можу повірити.... Хорні.....
Сльози все текли і текли, я не плакав, вони самі текли. Я...не хочу жити, не хочу існувати. Відчуття самотності повзло до мене, наче змія, я не хочу....не хочу знову....я думав, що Хорні, це мій рятівний круг... Хорні...
Хорні......я не можу в це повірити, може я сплю? Ні....це не с...сон. Вони були праві...ці голоси з сону....вони були праві! Ха.....цей сон, був правдою.... правдою.... цілковитою правдою. Ненавиджу себе, ненавиджу себе за те, що існую, за те, що я такий жалюгідний, за те, що такий нікчема, ненавиджу себе за все...... ненавиджу себе.
Як тільки ліфти доїхав, я побіг до себе, я ще так швидко ніколи не біг. Все швидше і швидше, я не відчував ні втоми, ні болю. Не знаю чому, напевно від болю, болю в душі....
Я біг, так наче втікав від самого себе....я біг.
Цей біль, він набагато сильніший чим від хуліганів, чим від рани, це рана, яку я ніколи незагою, це рана в серці....рана на все життя.
Прибігши до дому, я сів під дверима та почав плакати, я плакав тихо.....не хочу, щоб хтось чув, як таке жалюгідне створіння як я, плаче......
Це кінець.... кінець...
Як мені жити далі? Я не хочу....не хочу знову бути один.....я не хочу, будь ласка, я не хочу....... пробачте мене, пробачте мене за все.......

ДАЛІ БУДЕ......

Привіт читачі, пишучи цю главу я пролив десь літер сліз. Це так сумно....
Так новий формат з музикою, якщо вам таке сподобалось, то одразу після публікації я проведу опитування, де буду питати чи робити ще так. Дякую, що ви досі зі мною ❤️