Хто він насправді?

ГЛАВА(16) спокій

Через деякий час я витер сльози та сів на диван.
-так, потрібно все обдумати.
Може не потрібно було так реагувати? Може він просто дуже втомлений? Але його емоції, я не знаю. Хм правда, чому я так відреагував? Ми ж люди, ми втомлюємося і так далі. Напишу йому, може все вирішиться. Я встав з дивана та пішов до дверей, саме там я залишив свою сумочку. Присівши, я взяв її в свої руки.
-Хм де мій телефон? А ось він. Сказав Том.
Взявши свій телефон я його увімкнув.
-так, невже це повідомлення від Хорні? Справді! Сказав я та почав усміхатися.
Відкривши телеграм я побачив......
Том, вибач мене, але нам потрібно ростатися. Знову вибач, надіюся ми більше не зустрінемося.
Написав він мені
Всі емоції з мого лиця просто зникли.  Я не знаю, що і сказати. Я просто не знав про, що думати. Хорні, дякую тобі за все. В мене вже не було сил на сльози, я просто не міг повірити. Сівши на той самий диван, я поклав свій телефон. Хорні, я теж не хочу зустрічі з тобою, не хочу. Я тебе ненавиджу, ненавиджу. Я витер всі свої сльози. Треба заспокоїтися і подихати свіжим повітрям. Я одівся в темно чорні штани та чорну толстовку. Сьогодні не спекотно, на оборот даже холодно. Також, я одів чорний капелюх а саме чорний кашкет. Взявши свою сумку та телефон, я вийшов на двір. Я закрив двері до свого будинку та повільно пішов. Я ішов до того самого місця де було перше побачення з ним, перше побачення з Хорні.  Ліс вже дуже заріс, де наступиш всюди все заросло. Але та сама стежка залишилася. Сонце, вже от от буде заходити.
-даже в такий сумний час для мене, тут завжди гарно. Пройшовши декілька хвилин я був вже на тому самому обриві. Знизу обриву була дуже велика та глибока річка. Сівши не далеко від самого краю, я просто почав дивитися на цю красу. Це дуже заспокоює. Тут я почув шелест трави. Звук наближався все ближче і ближче і тут хтось схопив мене за плече.
???-Том!
Я здрогнув від страху і вже ледь не падав з обриву, але той хтось встиг мене притримати.
Д-Хей Том, ти там акуратніше. Я ю не встиг би зпіймати тебе.
-Даніель, що ти тут робиш?
Д-в мене теж таке питання? Я завжди сюди прихожу.
-а... я сюди прихожу теж частенько.
Д-дивно, що ми ще тут ніколи не зустрічалися.
-ага.
Д- хей а чому ти тут один? Де твій хлопець?
-ми розталися......
Д- ей, не треба так вбиватися через це! Напевно він просто козел.
Даніель сів поруч зі мною та теж почав дивитися на річку. Пройшовся легенький вітер, декілька листочків пролетіли між нами.
-напевно він був козлом. Я трішки посміхнувся.
Д-значить ти зараз не зайнятий?
-іди до дупи, не хочу я з тобою ходити.
Д-ей ей лекше, я тільки запитав. Я просто цікавлюся.
-ти просто хочеш підкатити.
Д- це так помітно? Ха!
Я посміхнувся, він справді був кумедним.
-давай просто тихенько тут посидимо і все.
Д-як скажеш, принц тіхоня.
Я усміхнувся та продовжив насолоджуватися видами.
Знову пройшовся легенький вітер.

КІНЕЦЬ
(першого тому)

Це автор. Вот і завершився перший том. Пишучи цю історію і поринув в неї всім серцем. До кожного персонажа я ставлюся дуже серйозно. Всі їхні пригоди, та все інше назавжди залишиться в моєму сердечку❤️. Дякую моїм читачам, всім тим хто мене підтримував. Саша, Хорні, Том, Деніал дякують вам, що ви досі з нами. До нових зустрічей ❤️