«Уся людська мудрість полягає у двох словах: чекати і сподіватися!»
Олександр ДЮМА (батько), «Граф Монте-Крісто»
Січень
Яскраві вогні та салатовий колір.
Герміона боролася з цим швидкоплинним миготінням, поки намагалася прийти до тями. В її голові розривні пульсації змінювались уривчастими спалахами болю, такого сильного, що коли вона закривала повіки, перед очима починали танцювати яскраві вогники.
Навряд чи вона була спроможна повністю осягнути все, що оточувало її, бо головний біль, здавалося, плавив мозок та посилав розряди аж до самої сірої речовини. Салатовий спалах — і щось огидне сповзло їй по горлу. Солодке полегшення, біль відступив.
Тихий голос.
— Дженкінсе, ану ще трохи вбав світла.
Яскраві вогні ледь притьмарилися.
— Герміоно, якщо ви мене чуєте, це означає, що ви виходите з магічно спричиненої коми. Стався нещасний випадок, але зараз ви у безпеці та в контрольованому середовищі, намагайтеся зберігати спокій, поки виходите з цього стану.
Герміона вирішила, що їй подобається звучання цього тихого голосу, який ніби пестив вуха оксамитом. Але те, про що говорив цей голос, було їй до вподоби значно менше.
Магічно спричинена кома? Нещасний випадок? Чи могло це означати, що вона в лікарні Святого Мунґо? Так, звичайно, салатові мантії. Це пояснювало кольорову палітру.
Вона знову спробувала відкрити очі, повіки затріпотіли під атакувальним натиском вогнів. Вона примружила їх, глибоко вдихнула і знову відкрила. Її зустрів світ кольорів, світла та невиразності.
Поруч стояла якась постать. Герміона не могла розгледіти жодної деталі, окрім того, що постать мала людську форму й була одягнена в салатову мантію. Отже, майже без сумніву, лікарня Святого Мунґо.
— Мене звати цілителька Лукас, — промовила фігура над нею. Герміону дуже вразило і здивувало те, що вона могла чути людину, але при цьому не бачила, як рухалися її губи. Жінка швидко закліпала очима, намагаючись прибрати каламутний фільтр, що заважав бачити.
— Це мій учень, цілитель Дженкінс. Ми — лікарі, яким доручено вести ваш випадок.
Герміона спробувала ковтнути. Але на півшляху їй почало нестерпно дерти у горлі, єдине полегшення від болючої сухості приносило те заспокійливе зілля, яке давали їй раніше.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Чекати і сподіватися
Romance- Гаррі, - мовила Герміона дуже стриманим голосом, хоча відчувала, як лезо паніки розрізає її голосові зв'язки. - Чому Драко Мелфой кричав так, ніби його вбивали, про якусь свою... - це слово далося їй з неймовірним зусиллям, - дружину? Його зелені...
