Примара

Фісташковий шоколад

Цей кошмар він бачить щоночі. Вже протягом двох років. І кожного разу все це відчувається, як вперше.

Тіло кам'яніє, голова пухне, горло ніби дорогоцінним металом залили - ні вдихнути, ні закричати.

Перехожі обертаються на нього, дивляться по-різному. Гидко, здебільшого. Бо зі співчуттям. У нього під очима синці, ніби після бійки, плечі опущені, наче тяжелезний тягар повинні нести. Сам весь відлюдькуватий і дивакуватий. У травні постійно носить закритий, чорний одяг. А погляд такий дикий і змучений, що так і кричить - "не підходь".

Техьон - студент другого курсу юридичного. Пішов туди, бо батьки наказали. А якби не наказали, взагалі б нікуди не пішов. Хіба що на той світ.

Дуже дивно це визнавати, але саме ці кошмари й держать його ще на цій землі. Наче знає, що вони про щось кричать, розповісти намагаються, та хлопець все ніяк не розуміє.

В університетській їдальні завжди людно. Всі розмови студентів зливаються у тихий гомін. Як ненав'язлива мелодія. Це подобається Техьону. Та він, сам собі заперечуючи, надягає навушники, в яких незмінно грає лиш один джаз. Соромно навіть перед собою визнати, що лише пронизливі крики людей та інструментів стали тим, що він може чути.

Після нудних занять він прямує по речі до шафи. Дверцята звично риплять, дзеркало, що всередині, заклеєне стікерами. На підлогу вивалюється записка, згорнута удвічі. У шафці помічає цукерки. Шоколадні. З фісташками й карамеллю. Його улюблені. Розгортаючи записку, він хмурить брови

       " Привіт, Те. Знаю, ти їх                любиш. Їж обережно))"
  

Панічно бігає очима, шукаючт цього таємного Санта Клауса серед травня. Серце заходиться , не знайшовши нікого, хто б міг з цікавістю спостерігати за реакцією на так званий подарунок, Техьон пішов додому, забравши цукерки.

Вечірні вулиці зустріли його життям. Таким, як воно було спочатку. Без фальшивості й лицемірства. Людям немає діла до перехожих. Тож і ховатися не вважають за потрібне. Показують себе такими, якими є: трохи похмурими, дратівливими, засмученими, щасливими.

Дорога до квартирки довга. За цей час надворі темніє. Вуличні ліхтарі вмикаються теплим, таким чуттєвим світлом. У вікнах будинків де-не-де -- починають з'являтися перші родинні вогники. Техьон завжди любив дивитися у шибки, уявляючи життя людей, що жили за ними. У вікні навпроти свого власного він бачив тата з сином. Чоловік вчив малого нехай... математики, а хлопчик чемно записував батьківські підказки. Поруч з їхнім вікном ще одне. Там живе бабця, яка, за Кімовою легендою, сьогодні поховала кота.

І так до самої своєї квартири. До звичних меблів, помаранчевої стіни і закритого простирадлом дзеркала.