Примара

Вирішальний постріл

- Та невже? Так і сказав їй? - і очі так сильно відкрив, що Чон став боятися, що ті випадуть

- Так, і то було зовсім не страшно- трошки бреше він Техьону, бо руки трусилися, як в алкоголіка, а горло зжималось імпульсами

- Та ну тебе. Якось не надто віриться, що ти, лякливий мов той кролик Чон Чонгук, сказав ТАКЕ грозі усього курсу, біологічці, що її предмет юристу ні до чого - і оченята свої мружить, як задоволений котяра

-  Та я тобі клянуся! - і руки до грудей, і вигляд такий у нього надто вже ображений - і , стій, лякливий, мов кролик? Та коли таке було?

- Ну наприклад, коли з-за кутка на тебе йшов собі спокійненько той хлопець...як його... Намджун, во, а ти побачивши його так відскочив, що ледь у вікно не випав, ще й мене за собою потягнув

- То все було надто неочікувано - захищаючи себе - до того ж, тобі в шафку підкинути цукерки й записки я ж не побоявся - і , боги, червоніє. Техьон вважає це найкращим явищем. Коли це чорне волосся, що так безпардонно в'ється навколо двох галактик, контрастує з червоними щоками й вухами.

- Тьфу на тебе, то ж просто я.

- В сенсі?- і дійсно не розуміє ж

- Ну, я ніким не примітна особистість, з горою комплексів, не надто комунікую з людьми, та й впринципі прототип того, кого називають сірою масою . Ти б не втратив багато, якби я відмовився спілкуватись

- Те, ти найособливіший з тих, кого я встиг побачити у цьому житті . А втратив би я багато чого. І такі от обіди в кафе , як цей, і нічні переписки, і найкращі півроку з тобою, а головне тебе, Те. Ти навіть не уявляєш наскільки чарівний, ти не заслуговуєш такої думки про себе

А голова свинцем наливається. Серце знов пташкою заходиться, прямо як у кошмарах. В очах темніє, і не чує він нерівномірний, панічний шепіт, що переходть у крик, ні руки, що так лагідно за плечі до себе притискають. А клубок потихеньку розплутується, змія за змією.

Серед сотень дзеркал опиняється, давно він не бачив понівечені копії себе. Останнім часом, лиш галактики, руки у волоссі й вуста червоні, що лагідно всміхались. Та ніяк не криві пальці з гниллю під нігтями, не кров під ногами, не страх , що ковдрою кутав.

Між криками демонів його чув уламки фраз.

" Те, ти не заслуговуєш цього, такої долі. Тебе не повинні змушувати. Тобі не потрібна та вища мета. Тобі  б до сонця. Знаєш, ти як той сонях. Голову до світла весь час тягнеш. І ростеш. Тримаєшся. Не дивлячись ні на що. Мені так прикро, що це з тобою сталось, та вір мені. Я обіцяю, що витягну тебе з цього болота"