Примара

Дзеркало в нікуди

Після гарячого чаю з улюбленим шоколадом Техьон готовий був проспати вічність...

...допоки голова його не торкнулася подушки, а думки не стали в'язнями темниці з дзеркал.

І знову все по-новому.

Знову крики, гидкі руки, сотні перекручених його, Техьона, лиць . Знову кров із слізьми біля ніг, і подряпини від власних нігтів.

Очі панічно шукають щось. Йому треба те, за що можна зачепитись поглядом, щоб не здатися в лапи напасті, не зануритись знову в темряву.

Очі опускаються вниз.

Очі бачать за густою рідиною, прямо під собою ще одне дзеркало. Але там вже не його понівечене відображення.

Там стоїть чоловік. Із чорним, блискучим, з легкими кучерями, волоссям. Очі, мов дві галактики, що всіяні зорями, дивляться прямо на нього надто ясно. Бачать тремтячу фігуру хлопчика, що не може втриматися на ногах, що з усіх сил відштовхує гидкі торкання , що ледь дихає через золото в легенях. Він тягне до нього руки, посміхається так сонячно, навіть трохи стає схожим на кролика. Мить, і Техьон вже не серед сотень дзеркал.

*
Білі стіни трохи сліплять очі. Звичним рухом руки він потирає повіки. На вікні металева решітка, на вид міцна. Ліжко скрипить, наче йому не менше років двадцяти. Біля його ніжок знаходяться шкіряні ланцюги. Простирадло всіяне плямами чи то їжі, чи то тілесних виділень. Кіму б не хотілося знати.

Прямо перед ним стоїть чоловік у білому халаті - і добродушно протягує мішечок з чимось.
Той самий чоловік, що хвилину тому став його порятунком , витягнув від тих настінних дзеркал, відібрав із загарбницьких лап Техьонових же демонів. І простягає мішечок. Такий статний чоловік, а поводиться, наче підліток. Всміхається, червоніє. Техьон думає, що він дивний, та подарунок все ж приймає. А там шоколад. Солодкий, насичений, в міру гірчить. Кім як дитина кидається на той нещасний мішечок з шоколадом, наче вічність його не їв.

- Гей, гей, Те! Знаю, що ти його любиш, але їж обережніше. Я ж його в тебе не відберу, - і лагідно усміхається, глядячи волосся юнака, що все ще сидить на ліжку

Не дивлячись на нестерпний голод, Кім  все ж зменшує темпи, тепер вже просто розтягуючи насолоду. Рука чоловіка все ще блукає у його волоссі , а сам він дивиться кудись за металеві решітки, щось ретельно обдумуючи.

- Ми мусимо звідси втекти,- радше самому собі каже чоловік...
*

Певно, було щось іще... Але Техьон знову опиняється серед відображень своєї душі.

Там ніби нічого не змінювалося. Вони все ще тягнуть свої руки до нього, все ще пронизливо кричать, наче й не було тієї моторошної кімнати із чоловіком надто з добрими очима. Під ногами ніякого дзеркала, лиш його кров, піт і сльози. Коли паніка стикається з таким огидним розчаруванням, він знову чує те довгоочікуване :

                                 " -Те, прокинься."