Альянс таємниць

Глава 1.

Ненавиджу понеділок. Це найгірший день тижня, тому що, знову прийдеться бачити та чути людей , які, м'яко кажучи, не дуже мене люблять, а це у нас взаємно.
Наскільки важко не було б, я піднялася з ліжка, пішла в душ, думаючи про пари та сьогоднішній вечір, у Ліз день народження, проте святкувати його ми будемо у трьох. Вийшовши з душу, я знайшла в гардеробі чорні широкі брюки, гольф теж чорний, зробила вільний пучок, нафарбувала вії, взяла сумку, пішла одягати взуття, я вибрала білі класичні кросівки, взяла своє осіннє пальто і пішла в університет. Погода була жахливою холодно і дрібний дощ.
В університеті я зустріла Ліз і Ніка.
-Добрий ранок, соня! - посміхнувшись своєю чарівною, як завжди, посмішкою.
- І тобі привіт. - похмуро відповіла я, ніколи не любила прокидатись зранку, дивуюся, як йому видається бути таким активним.
Підійшла до Ліз, привітала її та сказала, що подарунок ввечері. Вона лише поцікавилась:
- Ти хоча б не заснеш сьогодні у мене?
- Ні, це всього лише ранкова сонливість, плюс погода так і каже:" - Спи, в теплому, зручному ліжку". А я зараз тут, но нічого сьогодні тільки 2 пари і додому.
- Заздрю вам, - сказав Нік,- у мене 4, і найближчі шість годин я з цієї будівлі навряд чи вийду, - засмучено висловився він. Я похлопала його по плечі, кажучи що нас теж чекає це,тільки завтра. Йому, здається, стало веселіше, напевно подобається, коли ми з Ліз страждаємо.
- Час на пари, давайте розходимось по аудиторіях,- дивлячись на годинник сказала вона.
- Трясця, Ліз давай пішли у нас пара, з зам декана. Йому дай тільки причину, він обов'язково придиреться.
- Яно, що ти кажеш, він тебе обожнює,- засміялася вона, здається, на половину університету.
_ Ха ха, прямо усім серцем. Павло Юрійович або містер Акименко, мій земляк, теж українець, але мій батько з Англії, тому коли мені було сімнадцять, ми переїхали в Лондон. Ми з Ніком попрощалися, до вечора, і пішли в аудиторію. Зайшовши ми побачили містера Акименка та одногрупників, які уже сиділи та слухали його лекцію. Побачивши нас, він сказав:
- Мілрод і Уоллф, чому ви запізнюється? Можливо ви не знаєте, але після мене, більше ніхто не заходить.
- Так нам вийти, та піти до ректора і повідомити про те, що у нас нові правила, і лекції починаються на сім хвилин раніше? - я завжди йому відповідала, єдиний кого він боїться, можливо поважає -це ректор, я знаю на що тиснути.
- Заходьте та сідайте,- процідив він, крізь зуби, здається я почула їх скрегіт, - через шість хвилин почнемо. Ми пройшли та сіли,
- Яно, чому ти так різко завжди відповідаєш? Він тебе завалить на сесії, якщо не раніше.- сказала вона стурбована. Вона завжди за мене переживає, приємно то як. Я посміхнулась її, і сказала:
- Не завалить, не зможе просто, не забувай я розумна дівчина, тим паче викладачі не дозволять мене завалити. Усе пара почалась давай будемо слухати, як не як він чудовий спеціаліст. - З цим ніхто сперечатися не буде тому що усі знають - це правда.
Ми почали слухати лекцію. Пари пройшли непомітно, Павла Юрійович намагався завалити мене питаннями, але я на них відповідала, і він дуже сильно бісився. Я розпрощалась з Лізбет і направилась додому, я жила у невеликі квартирі, але чомусь Ліз дивувалася, коли я казала, що вона невеличка.
Прийшовши додому, я вирішила поїсти, нічого від самого ранку так і не перекусила, так і померти не далеко. Але спочатку теплий душ, а потім все інше. Поставивши пасту у мікрохвильовку, я направилась у душ, там я пробула хвилин десять, одягнула піжамні штани і топ. Взяла келих наляла у нього вина, це моя пристрасть, витягнула пасту, і зрозуміла наскільки це смачно. Поївши вирішила почитати книгу, до обмовленого, часу ще 7 годин, п'ять з них я буду читати. Взяла книгу наугад це виявився, якийсь класик, мені сподобалась. Через три години мені зателефонував Нік, і сказав , що не знає що купити Ліз. Я порадила йому прикрасу або абонемент у спа-салон, вона обожнює одяг, прикраси та салон краси. Сказав, що подумає і збив виклик.
Ось і вечір, я одягнула коротке атласне плаття, червоного кольору. Йти далеко не потрібно тому можна було одягнути, туфлі і пальто і все образ чудесний, я узяла свій подарунок, браслет з білого золота, я за нього не мало заплатила, не дай Боже її не сподобається. Дарма я хвилювалася її дуже навіть сподобалось.
- Як у нас плани на вечір? - запитала я.
- Вино, фільм і розмови по душам. Я спочатку думала йти у клуб, але шум гам не люблю.
- Повністю підтримую!- сказала я з кам'яним лицем, ми посміялись. - Нік уже є?
- Ще ні, він завжди запізнюється,ти ж знаєш.
- Тому і питаю, думаю чи не змінив він свої традиції, завжди спізнюватися. Давай показуй, який фільм дивимось та яке вино п'ємо?
- Вино - твоє улюблене, а фільм я ще не вибрала.- відповіла вона.
Фільм ми вибрали рандомний, ми знали, що дивитися його не будемо. Так в сталося цілий вечір ми просто говорили по душам під келех вина. Нік так і не прийшов. Дивно.
Ми до нього телфонували- він не підіймав. Думали навіть піти до нього додому, але в дванадцять вечора це було якось не дуже. В решті решт він написав повідомлення:
" Вибачте, я проспав, а зараз уже пізно подарунок віддам завтра. Цілую. Обіймаю"
Така собі відмазка, але з ним усе добре. Ми спокійно посиділи до двух ночі і заснули.
★★★
Ми прокинулися за пів години до пар. І вирішили, що Ліз знайде мені щось одягнутись і ми підемо. У нашому розпорядженні було двадцять хвилин, від неї до університету іти 5-10 хвилин. Поки я була у душі Ліз найшла мені світло голубі джинси, білий топ і толстовку, доволі непоганий образ вийшов. Розмір ноги у нас однаковий тому і взуття легко знайшли. Все ми вдягнені за вісімнадцять хвилин. До університету ми ішли швидким кроком. Біля універу нас чекав Нік.
- Привіт, соня тепер у нашій компанії ти? - доволі весело сказала я.
- Ти з мене знущаєшся? З ким не буває просто проспав, Ліз вибач мене, Ось твій подарунок,- це була лімітована колекція парфумів, декілька тисяч євро, що найменше. Ліз звичайно, як великий цінувач такого була у захваті, а мене цікавило тільки одне:
- Ти точно той Нік, якого я знаю? - тихо запитала я,- він ніколи не розумів, для чого витрачати велику кількість грошей на такі дрібниці. На секунду на його обличчі з'явилося здивування і... страх? Але бистро зникло,він посміхнувся і сказав:
- Що ти таке кажеш? Так як я провинився я повинен був розкошелитись.Це подарунок, та своєрідне вибачення.
Від мого допиту нас відірвала Ліз, яка розхвалювала його подарунок. Але мені він здався дивним, сам Нік, він весь день посміхався менше і ямочки, на одну, наче, більше.
Обличчя стало трішки грубіше, але ніхто цього просто не помічає...