Альянс таємниць

Глава 5

                                     Яна
На наступний день Нік "проспав". Потім захворів. А Ліз почала вести допит.
– Ти все ще думаєш, що він хтось другий?
– Ні, – я знаю, сказала я подумки, – це напевно через те, що  мало спала всяке  почало  привижатись.
– Ну от, Нік був правий, а ти почала вести себе як стерва.
– Я? Все що я зробила – це сказала свої підозри, прямо в очі, чесно та без лукавства.
– Я рада, що ви помирилися, – відверто зізналась Ліз,– мені було ніяково, коли ви сварилися.
– Все досить, ми помирились, все добре,– посміхнулась я.
Мила моя Ліз, знала б ти про все, ти прибила б його. Але не мені розказувати про це.
–Яно, давай зустрінемося ввечері десь, поговоримо, як завжди у трьох?
– Давай, наберу Ніка, запитаю чи вийде у нього, за станом здоров'я. 
Я витягла телефон з карману, знайшла номер Ніка та зателефонувала. Не піднімає, зателефонувала ще декілька разів, нічого. Дивно, потрібно буде зайти до нього.
– Не підіймає, напевно спить через температуру. –Сказала я, після того як черговий виклик закінчився.
– Можливо йому потрібно щось? – запитала  Ліз.
– Я дізнаюся, зайду сьогодні ввечері до нього.
– Шкода що я не можу, через здоров'я, я буду хворіти довше і в лікарні.
Так, у Ліз було слабке здоров'я, якщо вона буде контактувати з хворою людиною, відразу сама захворіє, і набагато гірше перенесе  хворобу.
                                 ★★★
Закінчивши зі своїми справами, я пішла до Ніка, блін Давида, дізнатися що таке. Відкрила квартиру своїм ключем, і відразу насторожилась, щось не так.  Пройшла у вітальню, і до моєї голови приклали холодну сталь, трясця твоїй матері, знайшла проблеми на голову. Мене провели до дивана де сидів Давид.
– Ти й дівку встиг завести тут? Вона нічого така, можливо її не буду вбивати, – сказав високий, доволі красивий чоловік, років сорока п'яти, який смішний, він дійсно думає що зробить нам щось? Та розслаблена пика Давида так і каже " зачекай ще трішки". Я тихо на вухо, запитую у нього:
– У чому твій план?
– Як у чому, мій план – це ти. Тільки ти врятуєш нам життя. Я тут таємно, тому нікого зі мною немає. Зброю вони у мене забрали, тому вся надія на  тебе.
Стоп, що? Він жартує?
– Ти жартуєш зараз? – недовірливо запитала я.
– Ні.
Це жах, прийдеться тряхнути минулим. З-за пояса я дістаю пістолет, на благо ці недоумки не здогадались обшукати мене.
– Зробиш хоча б один крок, я вистрелю, – направляючи на чоловіка сорока п'яти років, сказала я.
– Ти? Не сміши мене, занадто ти добра, та ще й дівчина, щоб вистрілити. Тим паче що ти не вмієш стріляти. – надмінно сказав він.
Я направила пістолет на його ногу і натиснула на курок.
Бах...
Він  скорчився від болю, я підійшла до нього і сказала:
– Не недооцінюй мене, зі зброєю я на ти.
– Хто ти така? – крізь біль казав він.
– Я? Всього лиш красива дівчина по імені Яна Мілрод, у минулому Сент.
– Та сама? – поцікавився хтось з людей цього чоловіка.
– Так. А тепер забирайтеся звідси, поки я добра.
На протязі трьох хвилин нікого не було, ого швидкість. Тепер запитання до  Давида.
– Якого біса тільки що відбулося?– роздратовано запитала я.
– Ти підстрелила мого дядька,– максимально спокійно відповів він, – доречі, я знайшов крота, потрібно з ним розібратися.
– Стоп, дядька? – я навіть не знала що у Ніка є дядька, та що там казати про дядька, я не знала про його брата.
– Так, Нік тобі не розповідав? О, ну тоді слухай, він той ще гад, буде намагатися відомстити тобі за те що ти його принизила.
– Це понятно. Давид, виходить кріт зливав інформацію йому?
– Так,– наповнив він стакан віскі, та протягнув мені келих вина,– один з моїх приближених працював на нього, зливав інформацію, через яку загинули більше сотні моїх людей. – одним ковтком випив весь стакан.
– Мені шкода, він дійсно слизький тип, я його десь бачила уже, але де не пам'ятаю.
– Добре, це потім, зараз потрібно відпочити, ти сьогодні будеш у квартирі разом зі мною, – сказав він тоном, зрозумілим що сенсу спорити немає, краще підкоритися.
– Гаразд, – сказала я.
– Тоді я постелю тобі у вільній кімнаті.
Сказавши ці слова, він пішов, а на мене  нахлинули спогади, про те як мене учили стріляти та оборонятися.

                                  ***
"– Тримай спину рівно, під невеликим кутом нахиляй пістолет,майже непомітним, прицілюйся та стріляй – каже хлопець, обіймаючи мене ззаду.
– Ні, у мене не вийде, – зі страхом, казала я.
– Любов моя, у тебе все вийде, я у тебе вірю і це найголовніше, може не з першого разу але вийде, повір у себе та тисни на курок, – казав він це, тихим голосом мені на вухо, обпікаючи шкіру своїм диханням, який у мене він класний, думала тоді я.
– Гаразд, я спробую,– натиснула на курок, та закрила машинально очі. Бах..
– Яно, та ти прекрасно стріляєш, особливо як на перший раз,– із захопленням сказав він,  підійшов та поцілував мене, так що у мене ноги підкосилися...
                            ***
Від моїх думок мене відірвав Давид, який підійшов до мене  сказати, що він  постелив уже.
– Щось сталося? У тебе такий вираз обличчя, будто ти зараз розплачешся.
– Все добре, просто старі спогади.
Здається він зрозумів, що я не хочу про це говорити і перевів тему,але не так далеко,як хотілося.
– Хто тебе навчив стріляти, Сент так?
– Так. Давай не будемо про це, я хочу спати.
– Окей тоді іди в он ту кімнату, в ній є душ, там я знайшов якусь футболку, щоб ти змогла у ній спати.
– Дякую, доброї ночі,– ідучи у кімнату сказала я.
– І тобі теж,– сказав Давид, коли я уже закривала двері у кімнату.
Ненавиджу ці спогади, від них хочеться плакати, але ні, не буду, помахала головою, щоб викинути всі думки, пішла у ванну прийняла душ, одягнула фотболку, яку дав Давид, забралась під ковдру і заснула.