SK8:the infinity / Скейт: Нескінченість «Найважливіше»

2 розділ/ Капюшон

— Сьогодні так похмуро,— канадець підняв голову, дивлячись на затягнуте хмарами небо.— Думаєш буде дощ?
— Не хотілося б, щоб це ще зіпсувало все "S" сьогодні,— трохи роздратовано випалив Рижик.
— Треба подивитись прогноз погоди. Не маю бажання йти до дому під зливою.
— Тобі краще проспатися, завтра теж до школи треба.
— Ти мені цілий день про це казати будеш?— запитав скейтер, трохи нахиливши голову.
— Ти тут на панду схожий, і цілий день ходиш як зомбі. Тож поки ти це не виправиш, я буду тобі про це казати!- склавши руки на грудях, продовжив К'ян.— До того ж якщо ти десь вирубишся, впадеш і покалічишся, мене совість замучить.
— Які ми турботливі.
Хлопці прогулювалися після роботи. Мабуть, це був один із найнудніших днів у "Drope sketch".

Повернувшись до дому, єдине на що вистачило сил у Хасеґави це: дотягти себе до ліжка та звалитись на нього.

***

Стук вхідних дверей змусив прокинутися хлопця.
— Ланґа, милий, допоможи будь ласка розібрати пакети!— почулось з нижнього поверху.
Розплющивши очі та дивлячись у темряву, скейтер почав шукати свій смартфон. Знайшовши його на дотик, світло екрана було занадто різким, тож покліпавши очима, він все-таки звик до яскравого екрана телефону.«Десята година?!» Новина що він проспав близько трьох годин здивувала канадця. Зібравшись із думками й відкинувши джерело болю очей, він все-таки спустився до кухні.

Там стояла міз* Хасеґава, розбираючи пакунки. Побачивши заспаний вигляд сина, на її обличчі заграла усмішка.— Я тебе розбудила?
— Ні. Майже. Нічого страшного все одно я б і сам прокинувся.— протираючи шию та позіхаючи, сонно промовив Ланґа.
— Хочеш я на вечерю приготую місо-суп?
— Я тільки за,— підтримав він, дістаючи продукти з пакета і розкладаючи їх по місцях.

За вечерею, хлопця не покидали спогади про ситуацію на роботі. Це було щось дивне, хоча тоді пройшло декілька секунд, але враження що тоді час немов зупинився.

Ланґа просто сидів і не рухався, це помітила Хасеґава та порушила тишу що стояла у приміщені.— Все гаразд?
— А?— Після секундної паузи, підліток все ж таки відповів.- Все в порядку, просто трохи замислився.
— Це якось стосується тої людини?
— Що?! Ти про кого?
— Пам'ятаєш як розказував про те що посварився з другом? Я про нього. До речі у вас все налагодилось?— дивлячись на сина, із зацікавленням запитала Нанако.
— Так, тепер ми нормально спілкуємося.— опустивши погляд під стіл, відповів канадець.
— ... Тебе це якось бентежить?
— На справді,... я не розумію що не так зі мною.
Витримавши паузу в кілька секунд, — Ну якщо тобі потрібна поміч, то я можу записати тебе до спеціаліста, але... якщо це стосується якоїсь людини, то краще тобі просто поговорити з ним,— сказала Хасеґава.
— Мабуть, ти маєш рацію.— перебираючи їжу у тарілці, думаючи Ланґа витримав паузу.— У разі чого, я звернусь до тебе.
Хлопець повернувся до вечері. До кінця частування, Нанако так і не наважилася ще раз почати розмову із сином.