SK8:the infinity / Скейт: Нескінченість «Найважливіше»

5 розділ/ Очі

По кімнаті пролунав звук відчинення дверей, а коли вони вже зачинялись то створювали до болю неприємний скрип. Блакитні очі розплющились, кліпнули декілька разів і знов зажмурились від неприємних променів сонячного світла. Ланґа повернувся утикаючись обличчям у подушку, все на що він був спроможний це промичати щось не зрозуміле.
На край ліжка сіла міз Хасеґава. Трохи погладивши бік сина. Вона промовила, - Ланґа, я йду на роботу, твої речі я поклала пратись, поклади їх потім в сушарку. Добре? І поснідай як прокинешся.
У відповідь хлопець мугикнув, і завернувся у ковдру.
Мати усміхнулась, і пішла з кімнати. Коли двері зачинились, Ланґа ще деякий час намагався знову заснути, але не зміг.

Витягнувши руку і шукаючи на дотик телефон він зняв його зі зарядки й увімкнув, щоб подивитись котра година. «11:48, ну хоча б годин вісім проспав, і те добре. Я майже в ранці ліг спати.» Подушка під ланітою була такою теплою і м'якою, на відмінно від холодної підлоги дому.
Спускаючись по сходах, шльопаючи босими ногами, очі хлопця злипались з кожним кліпанням. Кава - ось що могло хоч якось виправити це жалюгідне самопочуття.
Замислюючись що приготувати на сніданок Хасеґава відчинив двері холодильника, там стояла пачка з декількома яйцями, і половинка авокадо. Майже нічого не змінилось з минулого дня. Хлопець закрив двері холодильника притулившись лобом до холодної поверхні. « Треба сходити в магазин».
Поки закипав чайник Ланґа дістав все потрібне на стіл, йому було лінь вигадувати щось нове тому він вирішив приготувати те саме що готував вчора.
Відпивши ковток запашної кави Ланґа спробував тост, з помідорами він дійсно був смачніший.

Допиваючи каву, він відкинувся на спинку стільця, закинувши голову назад, просто дивлячись у стелю. Це вже не перший день коли хлопець був у такому стані. Очі почали пекти та червоніти.
Як тільки сльози почали навертатись, Ланґа з шумом ударився ліктями об стіл закриваючи зап'ястями очі. Все навколо змінювалось, неначе вигляд за вікном швидкісного потягу. Це не засмучувало, але лякало. Хотілось зупинитись і просто посидіти на зупинці.

***

Виконавши всі свої "обов'язки сина", Ланґа стояв на кухні розбираючи пакети. Коли телефон у кишені завібрував зі звуком нового повідомлення, він згадав що планував піти з Рекі на прогулянку. Десь глибоко у грудині стисло коли він відкрив чат спілкування.
- "Сподіваюсь я не відволікаю"
- "Все гаразд"
- "З приводу часу зустрічі"
- "Так точно"
"Ти не проти близько сьомій зустрітись де завжди?"
- "Так"
"Добре"
"Я ще встигну дещо доробити"