Драміона. Замальовки.

4

— Я прибігла додому одразу після зустрічі, як вони?

— Привіт, серденько, — промовив Драко, відвертаючись від віконця на кухні. — Не переймайся, я все виправив.

Герміона насупилася, отримавши легкий поцілунок у щоку.

— Виправив смерть їхніх домашніх улюбленців? Як?

Він гордовито вказав на сад, що вбачався через вікно. Близнюки зі світлими маківками завзято носилися за сірим створінням, яке дивним чином нагадувало....

— Ти перетворив хом'ячка Хому на Інферія*?

Мелфою вистачило нахабності вималювати самовдоволення на обличчі.

— Драко, — промовила Герміона, намагаючись зберегти самовладання, — ти - аврор, я - Міністр Магії – ми не можемо користуватися Темною магією у нашому домі!

— Але вони плакали! — сказав чоловік, ніби виправдання мало б усе пояснити, — їм справді було дуже сумно. До того ж, декілька тижнів ми можемо вдавати, що хом'як все ще реальний.

Від гніву Герміони не лишилося й сліду, коли вона побачила, як її чоловік - який, до речі, був дорослою людиною - надув губи, поєднуючи вираз обличчя з щирим розчаруванням у голосі.

Кароока обхопила його обличчя руками та ніжно поцілувала.

— Журба – невід'ємна частина людського життя, а ти не зможеш розв'язувати їхні проблеми кожного разу, коли вони плачуть... принаймні, не за допомогою Темної магії.

Він притягнув жінку до себе, торкаючись її лоба своїм.

— Що у цьому такого? Ось мій батько завжди так робив і подивися, що з цього вийшло... — на його виразі промайнула тінь розуміння, після чого він відпустив дружину та попрямував до саду, — Мерліне Всемогутній, я негайно знімаю закляття!

https://archiveofourown.org/works/37808701/chapters/101085165

https://twitter.com/dazabeth_/status/1547923883587563520?t=kQZGufOc1y2wysZsD2leCw&s=09