Драміона. Замальовки.

17: I can't stay away

Теги: Драко Мелфой, Герміона Ґрейнджер, Драко Мелфой Шпигун, Воєнний Час, Герміона Ґрейнджер Член Ордену, Таємна Зустріч.

— Ти спізнився.

— Я знаю, Ґрейбек знайшов у лісі молодих акромантулів і вирішив погратися зі своєю їжею перед споживанням. Я мав лишитися та робити ставки як хороший смертежер.

— Мерліне, знову? Під їхнім контролем усе Міністерство, і вони не можуть знайти занять цікавіше? — здригнулася вона. — Нумо, нам варто поквапитися.

Після декількох місяців таємних зустрічей, їхні рухи були майже автоматичними, як завчена хореографія: він сів на єдиний стілець у кімнаті, звів очі до стелі, закриваючи їх, та підвів голову догори, поки Герміона витягувала спогади з його скроні.

— Що зробила Браун на цей раз? — раптом запитав він. Потік спогадів навіть не замерехтів, настільки добре він володів навичками розділення думок.

— Звідки ти знаєш, що я хотіла на неї поскаржитися?

— У тебе такий вираз обличчя, ніби ти ось-ось почнеш просторікувати. Лише вона змушує тебе багато нарікати.

Вона пирхнула.

— Я просто не розумію, як можна бути такою некомпетентною. Учора вона неправильно порахувала кількість харчових пайків, і половина Ордену мала лише суп на обід.

— Хочеш, аби я її вбив?

— Ні, вона гарний боєць. Вона потрібна Ордену.

— А як щодо катування? Вона не буде тебе дратувати, якщо не зможе встати з ліжка. Кілька Круціо не завадять.

Потік спогадів припинився, і вона опустила чарівну паличку, зібравши усю інформацію, яку він накопичив за день.

Відкривши очі, Драко зустрівся з дивним поглядом дівчини.

— Іноді я не розумію: ти жартуєш чи ні.

— Ґрейнджер, я ніколи не жартую.

Вона завмерла, аж ось його сміх полинув кімнатою. Гучний, щирий сміх, від якого на її губах вималювалася посмішка.

— Не роби так, — вона грайливо штовхнула його голову.

— Бачила б ти своє обличчя! Визнай, що на хвильку ти серйозно задумалася над цим.

Він продовжував сміятися, поки не зігнувся на стільці, здригаючись у конвульсіях. У сірих очах блищали сльози, коли хлопець нарешті випростався.

Драко так сильно сміявся, що з його горла лунав звук, схожий на щось середнє між писком і гарчанням, а потім черга сміятися перейшла до Герміони. Щоразу, коли їхній сміх вщухав, погляди двох пар очей зустрічалися, і хвиля сміху накатувала знову. Вона наново засміялася, коли відзначила усю безглуздість ситуації: Драко Мелфой, одягнутий у мантію смертежера, тримався за живіт однією рукою, на якій, власне, висіла різьблена маска.

Безперервний сміх тривав, мабуть, декілька хвилин, поки у них остаточно не заболіли животи. Вони зупинилися, намагаючись відновити дихання. Тиша, що повисла у кімнаті, раптом стала ніяковою.

Герміона нахилилася, аби підняти чарівну паличку з підлоги, а Драко подивився на кишеньковий годинник.

— Я не можу більше затримуватися. Сьогодні долучаються новобранці, і я маю навчити їх Непрощенним.

— Так. А я маю доглянути за тими, хто отримав травми після вчорашнього рейду.

Обмінявшись планами, вони навіть не ворухунулися, намагаючись подовжити цей приємний момент, у якому війна не брала участі.

— У той же час наступного тижня?

Він кивнув, погоджуючись з умовою, та попрямував до місця явлення.

— Гей, Ґрейнджер, — пробурмотів він, одягаючи маску на обличчя, — не помирай цього тижня, добре?

Герміона посміхнулася.

— Не буду, якщо і ти не станеш.

— Домовилися, — сказав він, лишаючи по собі обіцянку та хмару чорного диму.