Why don't you stay?

2. Другий потяг

Сідаючи навпроти цього хлопця, я ще близько не знав, як круто повернеться моє життя.
***

Я відкинувся на спинку сидіння і зрозумів, наскільки сьогодні важкий був день і морально, і фізично. На обличчі розтяглась скороминуща усмішка. Я вмостився зручніше і розглядав незнайомця.

Він був вродливим. Це факт. Трішки довше  блондинчасте волосся з банданою на голові, а руки були одягнені у чорні пов'язки по лікті. Дві сережки у формі лисячої лапки в мочці одного вуха та багато колечок на обох руках. Обличчя було симетричне. Ідеально рівний ніс та невеликі карі очі, які в світлі західного сонця зблиснули бурштином на секунду. Він був вродливим. Ага.

Я зловив себе на тому, що слідкую за ним, тому взяв телефон в руки та відкрив першу ліпшу програму, якою виявився інстаграм. Я просто автоматично гортав пости, не запам'ятовуючи змісту. Мене тягнуло дивитись на нього. Щось було в ньому особливе, не можу зрозуміти що. Надіюсь він не бачив як я безпардонно витріщався на нього всю свою дорогу, яка займала десь годину тридцять.
***

Вихідні були достатньо однаковими. Проснутись, на пробіжку, випити кави, допрацювати проект, погратись з Королем і сісти в «Надприроднє» з морозивом під муркотіння кота. Все однакове, окрім постійно нав'язливих думок про блондина з карими очима. 

Чому він засів в голові. Мільйони, тисячі людей сідали навпроти мене під час поїздки. З багатьма я починав розмову, щоб прискорити час. А тут як сніг на голову якийсь блондин з пов'язками на руках, який здається спав насидячи з рівною спиною. Надіюсь ще його побачити. Справді.

Я так захопився цими думками, що пропустив пів серії і вже просто грали фінальні титри. Що там було? Кастієль явився чи що? Господи, Ніл, та що з тобою, зберись нарешті.

Чорт, я забув про лист від компанії. Я досить швидко дістав комп з-під завалу на журнальному столику перед диваном. Скинувши кілька паперів та олівців на підлогу, я відкрив емейл. 

Там вже досить довгий час висів непрочитаний лист від «Ем енд Проджект». 

В ньому писалося, що потрібно більш-менш притримуватись ділового стилю і я вже перехотів там працювати. Доїзд компенсують, а якщо ще й не просру і буду дальше працювати, то видадуть проїзний. Кілька дрібних правил компанії, побажання успіху, визначення терміну мого пробного періоду, що складає місяць і нагадування, щоб не спізнюватись, що якраз для мене. Так, добре, я передумав, я все ж таки капець як хочу попасти на роботу, дуже, навіть сорочку вдягну заради.