Why don't you stay?

6.Можна?

Все життя я нікому не довіряв, і мені здавалось, що мені також ніхто нічого ніколи не довірить. З цим я мирився всі свої 23 роки. Не впускав нікого в свій простір, та й нікого там і не було. Ніколи навіть не задумувався над тим, щоб бути з кимось близьким, чи забути про засоби безпеки на мить. Ні друзів. Ні партнерів. Ні спілкування.

-          Гей, Ендрю, в чому справа? – Коли я почув голос Ніла, то повернувся в реальність. Досі не можу пояснити самому собі, чим можу заслужити довіру. Ножами? Сигаретами? Шрамами на зап'ястях? Чи моїм мовчанням, яке відштовхнуло усіх людей?

-           Задумався. Не зважай – Рудий подивився на мене досить стурбовано, але нічого не питав. Я вирішив змінити тему, щоб не відчувати себе настільки безпомічним під цим ясним поглядом голубих очей  – Давно в тебе Король?

-         Підібрав з вулиці років два тому – Хлопець знизав плечима і піднявся з крісла, щоб дістатись до кулера з водою - Була зима, я знайшов його котеням і стало шкода . Тепер я й не уявляю як я витримував самотність без Короля – Ніл поставив склянку на стіл і також присів біля мене, дивлячись лише на кота.

-          А я як був малим, то на вулиці завжди збирались вуличні коти біля нашого дому. Мама теж любила їх, і ми нишком їх годували, не кажучи нікому - Спогади насправді болючі, проте це останні роки, коли сім'я була разом, і я відчував себе дитиною.

-         Трясця, а я то думаю, що тебе Король так швидко полюбив. Зі мною він погодився спати, мабуть, аж на другий місяць перебування в одній хаті – Рудий зробив вигляд дуже «ображеного», але потім розсміявся таким сміхом, який залишає приємне тепло у грудях, таким, що хочеться зібрати його в пляшку, і коли стає паскудно - просто дістати його звідти і відчути безпеку лише завдяки цьому звуку.

-         Ти тут? – Джостен клацнув перед моїм обличчям пальцями, нахиливши голову набік – Ти напевно не виспався? Не варто було тебе залишати на дивані... - Мабуть, він хотів дальше критикувати свої ж дії, то ж я протягнув свою руку, незважаючи на біль, який пронизав правий бік, і накрив долонею його рот. А Ніл в той же момент замовк.

-         Дякую. – Я не знав як правильно висловити свою вдячність. Не міг підібрати слова. Не знав як сказати все, що думаю і все, що хочу. Я вперше відчував такий колорит і різноманіття емоцій. Так склалось моє життя, що весь час потрібно обходитись байдужістю і  тримати усе в собі. – Дякую.