Why don't you stay?

3. Не потяг, але нічний візит

Робота. Дім. Робота. Лиси. Дім. І все по колу. Єдине, що розбавляє ці однотипні дні - це блондин, з яким я вже їжджу кілька днів і пробую розмовляти. Насправді, він не сильно відкритий до розмов, але я стараюсь.

Щодня ми сідаємо в один і той самий потяг, в один і той самий вагон. Один навпроти одного та заводимо розмову, а можем і не заводити. Як карта ляже, проте ті дні, коли все ж таки мені виходить розвести «кота», так я його назвав, на розмову, то додому я повертаюсь набагато щасливішим, ніж мало би бути. Це дивно.

Романтичних стосунків у мене в житті не було, крім одного-єдиного невдалого поцілунку на абсолютно п'яну голову. І то не пам'ятаю з ким. Тому я й не знаю, як це назвати. З цими думками я вже вийшов на платформу та йшов до роботи.

З кожним днем дні холодніші та й холодніші, тому й пальто я беру з собою щодня.

З Елісон та Кетрін ми все ж таки пішли на «шопінг», до якого і Хеммік приєднався. Хоча я б не назвав це шопінгом, тому що вони показували, а я брав і платив, навіть не думаючи, тому що я абсолютно нічого не знаю в моді. Вибирати дуже довго - це не для мене. Я навіть не знаю як це.

За два будинки видніється вже мій офіс, тому я маю сконцентруватись на роботі нарешті. Випробовуваний термін недовгий і ловити гав не поможе: потрібно щодня викладатись на повну, що я й роблю. Прямо зараз, викидаючи з голови, те, що наразі заважатиме роботі.

З порогу мене вже завалили працею, тому, на диво, з якимось піднесеним настроєм, я пішов працювати.
***
Щодня прокидатись о шостій ранку стає все складніше і складніше. Навіть ранковий «зал» не допомагає до кінця проснутись. Пробіжка в довжину п'ять кілометрів та двадцять відтискань не те щоб повноцінна розминка, але зійде.

Прийнявши душ, я зібрався і з бутербродом в зубах буквально вибіг з хати, коли на годиннику було доволі пізно, щоб йти пішки. Чооорт. А йти мені близько сорока хвилин. ЧОРТ. Єдиний вихід - сісти на машину та доїхати за десять хвилин. Підходить. Тільки я вже достобіса часу не сідав за водійське крісло. Ну і фіг з ним, я на роботу маю встигнути.

Заскочив в машину, завів її, виїхав з під'їзної доріжки та на максимально дозволеній швидкості поїхав на станцію. Було досить дивно паркувати машину, адже дуже довго цього не робив. Народу вже зібралось купа і я лише чудом зміг сісти. Проте, на жаль, не на «своє» місце.