Поза очима

3. Раске та Аарон

— Є щось? — Аарон помітив Раске, лише коли той підійшов впритул. Запитав, неохоче відірвавшись від безрезультатного флірту із суд мед експерткою.

— Є записи з камер. Брюхов зустрічався з жінкою, а приступ відбувся, як тільки вона покинула приміщення. Ніхто з персоналу не знає, хто вона, про що розмовляли — не чули. Обличчя не видно, проте є номер машини в яку вона сіла двадцять хвилин тому. — відзвітував Раске. — А й ще, Брюхов пив якийсь фруктовий смузі. На кухні блендер ще не мили, якщо потрібні зразки. — хлопець перевів погляд на жінку, що саме закінчила огляд трупа і знімала білі медичні рукавиці.

— Потрібні. Я Катерина, ми ще не знайомі, так? — вона привітно усміхнулася. Він хотів було відповісти, та Гурбер виявився прудкішим.

— Це Раске. Проходить у нас стажування, Іщенко приставив до мене помічником у цій справі. — хлопцю залишилося лише усміхнутися, адже Аарон одразу продовжив, звертаючись лише до Катерини. — Ходімо на кухню, візьмеш зразки, а я ще побалакаю з кожним зі свідків самостійно.

Слідчий посміхнувся жінці й розвернувся, аби піти вслід за нею, та краєм ока він зустрівся поглядом зі своїм підопічним.

— Ах, так. Поїдь у відділок, пробий машину. — відмахнувся і впевнено покрокував за мед експерткою. Раске обурювало таке ставлення до себе, та він чудово розумів, що його тут ніхто не тримає. Тому, втамувавши негативні емоції, хлопець востаннє оглянув розкішне приміщення та покинув його.

Перша справа викликала дивну суміш емоцій. Молодий правоохоронець був неймовірно радий і задоволений собою, що йому вдалося вмовити Іщенка. Мозок розривало від різних теорій, що виникали десь у підсвідомості, проте не мали нічого спільного з реальністю. Але на тлі збудного захвату наростала дивна тривожність. Переважно тому, що Раске ставав усе ближче до розгадки справи свого батька. Відтоді пройшло майже десять років, багато дрібниць уже було втрачено. Та надія ще жила, хоча впевненість усе більше хиталася. Цілком ймовірно, що вбивця сам уже мертвий, та навіть якщо Раске пощастить і знайти його, з ним не будуть панькатися. Діяти треба було обережно, виважувати кожний крок. І що більше справ розв'яже Раске, то більше шансів з'явиться на успіх. Досвід тут мав неабияку вагу. Зараз батька не вистачало як ніколи. Хлопець намагався згадувати його усмішку, впевнений голос, поради, що той колись давав, коментуючи хід своїх думок, а малий хлопчик слухав із завмиранням серця і блиском в очах, який, якщо вірити словам матері, теж перейняв у батька. Ці думки підбадьорювали, нагадували задля чого все це взагалі.