Розквіт в епоху Катастрофи

Частина 2. Повернись живим.

Сяо Янь опустив голову, тримаючи в руці зелений листочок, обережно втягнув повітря, й в ніс вдарив чистий аромат. Він абсолютно відрізнявся від задушливого газоподібного запаху зомбі. Увійшов до його легенів разом з диханням, тихо поширюючись в кожну клітину.

Жінка зі спецзагону, що сиділа попереду, озирнулася та побачила юнака, що прикриває обличчя зеленим листом. Її очі, здавалося, про щось думали, або прокручувала якісь вирази в голові, показуючи щиру посмішку.

-Ти такий дивний!

-В якому місці?,- розплющив очі та подивилися один на одного.

-Всі інші злякалися та кинулися до кабіни. У тебе ще є час милуватися якимсь листом?

-Наш літак зазнав краху, і усі матеріали для дослідження будуть здані на металолом. Цей лист - єдиний урожай, дуже цінний зразок.,- хлопець підморгнув.

Обличчя співрозмовниці почервоніло.

-Не намагайся поводитися, неначе красень. Учні Б-класу не мають для мене ніякої привабливості!

-Схоже, аби завоювати дівчину, повинен спробувати підняти свій дослідницький рівень.

-Менше налягай, не старайся, вирішимо, що це твій подарунок.,- інша сторона приголомшила юнака.

-Гаразд, як тебе звуть?

-Який сенс знати моє ім'я? Можливо, коли-небудь його вигравіють на пам'ятнику, а ти не знатимеш, що це я.

Після того, як люди потрапили до Ширу, знадобилося майже п'ятдесят років, аби вивчити вірус ''Комета'', успішно витягнути найскладніший сегмент вірусно-генного ланцюжка та створити вірус ''Х''. Після потрапляння до організму він може швидко поєднатися з людськими генами, завдяки чому всі аспекти інфікування можуть швидко покращуватися. Здатність до самовідновлення зараженої людини в десятки разів вище, ніж у звичайних осіб, та вони не втрачають розуму і не стають живим мерцем, як зомбі. Та це не суперсила, а ''борг''. Люди, яким зазвичай вводять ''Х'' вірус живуть не більше десяти років. Причина, за якої боєздатність сил спеціальних місій настільки сильна, полягає саме в ньому.

-Хоча я не дослідник класу А, маю гарну пам'ять. Впевнена, що не хочеш, аби запам'ятав твоє ім'я? Думаю, можливо, одного разу, коли посивію від старості, сидітиму в садочку та грітимуся в променях штучного сонця Nikko, на руках буде такий же ледачий кіт, як я. Хоча не буде дітей, розповідатиму тваринці цілий день. Одного разу я опишу тебе. Дівчина з приємним враження, чітко розповім про червоно-коричневе волосся, яскраві очі та тепло в зовнішності, та, на жаль, не знатиму її імені.