Розквіт в епоху Катастрофи

Частина 5. Пішки.

-Двигун пошкоджено. Перпендикулярний політ з перевищенням швидкості тільки-но знищив систему живлення, тому ми вимушені приземлитися.

Сяо Янь відповів просто, згадавши, що одного разу з інтересу проглянув структурний план силової установки військової техніки.

-Ти дійсно студент рангу В?,- в подиві витріщилася на мене.

-Майстер на всі руки, що не є фахівцем ні в одній справі – ніколи не стане видатним дослідником.

Наставник одного разу повідомив учню, що у нього нескінченна цікавість, але бракує терпіння задля масштабних досліджень – фатальний недолік для вченого.

Тим часом літак плавно приземлився посеред глухого лісу.

Серед салону знову поширилася тривожна атмосфера.

Марк вийшов з кабіни та промовив, з глибоким й похмурим виразом обличчя.

-Гей, Пані та Панове! Приготуйтеся покинути цю ‘’пташку’’, йдемо на Базу №14.

-Що ви сказали? Покинути літак?! Капітан Вайт навіть ще не відійшов, подивіться яке у нього бліде обличчя. Не має сил навіть встати.

Учні витріщилися на військового, чекаючи, що пролунає сміх, ніби все це було жартом, на що він знизав плечима.

-Всі ви можете залишитися тут, врешті-решт, звідси до Бази дванадцять годин пішки.

-Дванацять годин…

Атмосфера нагадувала, неначе попкорн в духовці.

-Дванадцять годин! Не дванадцять хвилин! Сонце сяде менше ніж за годину! І в лісі точно ховатимуться зомбі!

Потім Полковник моторно вийшов з кабіни, поглянувши крижаними холодними очима, немов вістря ножа, що пронизали серце кожного.

-Пішли.

З цими словами підняв ящик з неочищеним ураном, відкрив двері та попрямував до дерев, не обертаючись.

Веселун усміхнувся, піднімаючи одну місткість однією рукою, надавши наказ.

-Тоді ви всі залишитеся тут! Можу сказати на сто відсотків, що Організація Прилив із задоволенням запропонує вам насолодитися кавою!

-Що ви маєте на увазі?,- промовив один з присутніх, з попелястим обличчям.

Лів подивилася на Сяо, передаючи іншу коробку та урочисто заявила.