Твоя краса ніколи мене не лякала

Розділ 1. ЗУСТРІЧ, НА ЯКУ ЧЕКАЛИ ОБОЄ.

***

Вони вибрались з будинку, коли вечоріло, намагались йти швидко й не привертати зайвої уваги. За межу міста потрапили вже десь вночі. Та ніч була ясна й зоряна та на дивовижу тиха. Це заставило хлопця пригадати як вони ще кілька місяців тому майже кожного вечора вибиралися на нагрітий літнім сонечком дах й іноді до самого ранку дивилися на небо, на красиві полум'яні вогники угорі та довго безупинно розмовляли. Ох, ті розмови, як же він за ними скучив. Він сподівався, що колись вони зможуть повторити це хоча б ще раз. Але зараз їм не можна зупинятися, потрібно до лісу, в поле чи куди завгодно, якомога далі від міста. Навколо невеличкими купками снували зомбі. Треба залишатися тихими й обережними. Його силует йшов попереду, рівно, ритмічно й швидко, а за ним невдоволено на ланцюгу плентався його власний ручний дикий зомбі. Іноді він ричав і пручався, але все одно йшов. Хлопець знав, що десь там всередині під цією майже безтямною блідою оболонкою, яка трохи жахала, все ще живе його коханий і він ніколи його не покине, навіть якщо ліків не буде, навіть якщо той назавжди залишиться таким...

***

Колись у молодшій школі Чонгук і Техьон були найкращими друзями, зазвичай про таких кажуть нерозлийвода, а потім трапилась ця зомбі-пандемія. Восьмирічного Чонгука і його маму укусили, коли вони повертались додому зі школи. Їм тоді чудом вдалося утекти та не стати поживою для чудовиськ, але самим не стати чудовиськами, на жаль, не вдалось. Техьон тоді хворів на грип, напевно це його й врятувало. Мама ще довго не дозволяла йому виходити на вулицю, навіть коли він вже почувався цілком здоровим. Спершу це йому було тільки на руку, ніякої школи, але також це означало ніяких прогулянок і друзів. І хоч на початку він нічого не розумів, та до нього швидко почало доходити. Налякана мама, тато, який так і не повернувся додому, мало їжі, дивні звуки надворі, іноді навіть у будинку, а одного разу у сусідній квартирі. Жінка намагалась приховати справжню причину епідемії від сина так довго як це тільки було можливо. Пояснювала, що зараз багато людей захворіло на новий вид грипу, а імунітет хлопчика й так ослаб після хвороби, тому щоб не заразитися вони мають сидіти вдома. Вона тоді щільно затуляла вікна шторами, а страшні гарчання списувала на собак, та інших тварин, які нібито втекли з лісу. Але одного ранку поки мама ще спала Техьон прокинувся раніше й тихенько пробрався до вікна, він зробив невеличку шпаринку у приклеєних до шибок шторах через яку побачив свого друга. Той виглядав дещо дивно, він просто сидів на лавці та вдивляючись в одну цятку і хоч майданчик був занадто далеко, щоб можна було добре роздивитися обличчя, але виглядав він дуже блідим і хворобливим. Техьон здивувався, що той робить на вулиці у такій годині, сам самісінький і вже хотів відкрити вікно, щоб крикнути другові, що пора додому. То був холодний зимовий ранок, зараз гуляє вірус, хлопчикові не варто сидіти там так легко одягненому. Але в цей момент до друга підійшло декілька людей, їх костюми були дуже схожі на космонавтів. Вони хотіли забрати Чонгука, міцно схопили хлопчика, а той зі всіх сил намагався пручатися, він кричав і вовтузився у різні боки. Техьон перевів наляканий погляд на маму, а потім знову у вікно. Та все ще спала, а часу на пояснення зовсім не було, тому він швиденько, навіть не надягнувши куртки в домашньому одязі та капцях вибіг на вулицю. Люди в костюмах вже пакували Чонгука в машину, яка була схожа на швидку, той виривався й кричав не своїм голосом, ніби то був не хлопчик, а звіренятко. Техьон намагався врятувати друга, спробував відтягнути його на себе, лаяв незнайомців, щоб ті відпустили хлопчика. Його вчасно вдалось відтягнути трохи далі, коли раптом Чонгук наблизився до нього впритул, на шиї друга вже була міцно затягнута петля для вилову, ніби він був бездомною собакою, яку щойно зловили й збиралися відвезти у притулок. Той одним стрибком наблизився до Техьона й загарчав. Їх відділяли один від одного кілька сантиметрів, мотузка надійно фіксувала Чонгука й не давала наблизитися ближче. Але тепер хлопець міг добре роздивитися друга. Його зуби як і одяг були в крові, очі чомусь стали блакитними, скляними й неживими, здавалось, що в них більше не було Чонгука. Тоді Техьон упав на землю та позадкував, поки його друга все ж запхали у машину й міцно зачинили двері. Там був не лише Чонгук. Техьон встиг помітити ще з десяток таких як він, вони всі ніби показились, бліді, моторошні, ричали й виривались, заставляючи фургон трішки погойдуватися. Цей спогад один з тих, що Техьон ніколи не зможе забути.