Чонгук розплющив очі від звуку будильника, мабуть, тепер цю пісню він точно зненавидить назавжди. Так рано він вже давно не прокидався. Йому взагалі хотілось, щоб цей ранок не наставав ніколи, але час безпощадний. Коли він стояв у ванній мов у воду опущений, такий розгублений й дивився на своє сумне, втомлене відображення по його щоках раз за разом стікали великі крижані сльозинки. Вони текли по його блідому, зеленкуватому обличчю, шиї, крапали на футболку, залишаючи солоні мокрі цятки. Він стояв так до того часу, поки його зображення у дзеркалі не перетворилось на розмиту пляму і простояв би ще довше, якби його страждання не перервав телефонний дзвінок. На екрані висвітлилось «Коханий».
– Пора. – Чонгук почув все ще трохи сонний, тихий і дещо засмучений голос Техьона в трубці.
Він мерщій вийшов з квартири й похапцем витираючи сльози спустився вниз. Біля під'їзду вже стояла машина. Майже всю поїздку вони провели без слів. Мама Техьона сиділа за кермом, відстукуючи долонями мелодію якоїсь веселої пісеньки, що лунала з динаміків. А вони удвох сиділи позаду щільно притиснені один до одного. Чонгук поклав голову Техьонові на плече, а той дивився у вікно й увесь час ніжно гладив крижані пальці, що лежали в нього на стегні.
До відправлення потягу ще залишалось трохи часу, тому на пероні жінка з розумінням, тактовно відійшла, щоб дати хлопцям більше вільного простору для прощання. Чонгук опустив очі й так сильно прикусив губу, щоб не заплакати, що на шкірі виступила невеличка кругла краплинка крові. Вона була густою і темною, не такою як у звичайної людини. Техьон не довго думаючи схопив його обличчя долонями й попри протест Чонгука ніжно злизав її з губ, після чого залишив ще один невеличкий ласкавий, але дещо журливий поцілунок.
– Що ти робиш? Це ж... огидно. – промовив Чонгук, облизуючи губи.
Він опустив голову, бо відчував як сльози от-от хлинуть з його очей.
– В тобі немає нічого огидного для мене. Ти прекрасний.
Після цих слів Чонгук більше не міг себе стримувати, але все ще не підіймав голову. Він прикрив обличчя руками, але Техьон одразу ж прибрав їх і підчепивши підборіддя пальцями підніс лице хлопця угору, щоб акуратно долонями стерти доріжки сліз з Чонгукових блідих щічок. Той був таким красивим навіть зараз, засмучений та заплаканий. На обличчі Техьона мимоволі розквітла усмішка, він міцно обійняв Чонгука й прошепотів на вушко:
ВИ ЧИТАЄТЕ
Твоя краса ніколи мене не лякала
FanfictionЙого силует йшов попереду, рівно, ритмічно й швидко, а за ним невдоволено на ланцюгу плентався його власний ручний дикий зомбі. Іноді він ричав і пручався, але все одно йшов. Хлопець знав, що десь там всередині під цією майже безтямною блідою оболон...
