– Якщо я знову перетворюсь на монстра...
– Я прив'яжу тебе на ланцюжок і буду водити всюди з собою поки науковці щось не вигадають.
Техьон з Чонгуком лежали на даху й вдивлялись у всіяне зорями небо. Ще зовсім недавно дощило тому повітря було свіжим і вологим, всюди витав запах грози, мокрого листя на деревах та вологого асфальту. Година була пізня, тому надворі було дуже тихо, лише іноді де-не-де можна було почути звуки машин й бродячих міських котів. Техьон вже безліч разів намагався витягнути Чонгука кудись вдень, та той все ніяк не піддавався на вмовляння. Від тоді як він перетворився на зомбі, хлопець дуже рідко кудись вибирався. Вчився він вдома, друзів у нього майже не було. Хоч зомбі й стали тепер майже безпечними, статистично навіть безпечнішими за звичайних неінфікованих людей, ті все одно ставились до них з деякою пересторогою. Інакше завжди дещо лякає. Район у якому вони жили вважався доволі хорошим лише, тому що тут майже не мешкали зомбі, але це звісно одночасно ставало причиною того, що до самих зомбі цей район був не надто привітним. Техьон розумів це. Чонгуку було некомфортно і страшно. Та найсумнішим було те, що він й сам вважав себе монстром, що вже казати про інших людей.
– Я нікуди не подав документи цього року. – раптом після довгої мовчанки Чонгук перевів тему.
Цього року він закінчив школу, точніше домашнє навчання і навіть дуже непогано склав випускні іспити. Спершу він збирався вступати кудись, на столі його кімнати ще досі лежав повний пакет потрібних документів, але це було не зовсім те чого йому справді хотілось. Хоча, якщо вже бути повністю чесним, то відтоді як він став зомбі йому не хотілось нічого. Єдиною причиною його хороших оцінок була нудьга. Все, що він робив це вчився й дивився аніме, але задоволення йому приносило лише останнє. Тому хлопець навіть гадки не мав куди варто податися і цього року вирішив залишитися вдома. І це його справді задовольняло й цілком влаштовувало, допоки в його життя не повернувся старий друг і не перевернув усе з ніг на голову. Навчання могло стати цілком пристойною причиною поїхати восени разом з Техьоном у столицю, а тепер той поїде, а він залишиться тут ще на рік.
– Це гарна можливість відпочити, зрозуміти себе, чого ти хочеш від життя. Зробиш це наступного року. – відповів Техьон, а тоді ніби читаючи думки Чонгука додав. – Хоча знаєш, було б круто якби ти вчився в тому ж місті що і я. Ми б могли навіть жити разом.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Твоя краса ніколи мене не лякала
FanfictionЙого силует йшов попереду, рівно, ритмічно й швидко, а за ним невдоволено на ланцюгу плентався його власний ручний дикий зомбі. Іноді він ричав і пручався, але все одно йшов. Хлопець знав, що десь там всередині під цією майже безтямною блідою оболон...
