Твоя краса ніколи мене не лякала

Розділ 3. Погані спогади та приємне запрошення

А потім усе почалось знову. В мережі уже місяць то тут то там лунали новини про новий штамп вірусу, зомбі-вірусу. Найгірше було те, що як би уряд не намагався приховати все, випливла інформація, що вже відомі їм ліки, які приводять зомбі до тями не діяли на нових інфікованих. Це точно було халепою. Якщо їх не лікувати, вони будуть агресивними, заразними й неконтрольованими. Але насправді сам по собі факт збільшення популяції зомбі, навіть якщо їх лікувати був вже достатньо проблематичним. Збільшення зомбі населення дорівнює збільшенню попиту на мізки, що своєю чергою приведе до їх нестачі. І тоді це вже точно становитиме серйозну небезпеку для людей.

Але така інформація про все нові й нові модифікації з'являлась час від часу всі ці роки ще після першої епідемії, тому Чонгук на неї особливо не звертав уваги, тим паче він вже й так хворий, тому йому це нічим не загрожувало. Хлопець завжди байдуже гортав ці новини, або просто перемикав канал. До цього ранку.

Він як зазвичай на сніданок збирався посмакувати своїм зомбі-стіком та міцною ароматною кавою. Хоч кофеїн й не мав на Чонгука ніякого впливу як і зрештою на інших зомбі, каву він обожнював за гіркуватий яскравий смак. Хоч щоб відчути його вповні хлопцеві доводилось використовувати дуже багато зерен, стільки, що звичайна людина виплюнула б напій лише спробувавши. День сьогодні був хороший, в одній з порцій його спеціального щоденного харчування вміст мозку складав 30 грамів. Зазвичай він відкладав найкращі стіки на вечерю, щоб посмакувати ними на дитячому майданчику під нічним небом, катаючись на гойдалці. Але тепер, коли він майже кожен свій вечір проводив з Техьоном, остання трапеза більше не була найбільшою розвагою дня, тож кращу порцію можна було без застережень совісті з'їсти й на сніданок.

Тож Чонгук сидів на балконі, в навушниках звучала якась весела бадьора пісня, він висмоктував залишки пюре з мозком, кишками, сердечками та іншими смачненькими частинами людського тіла й ритмічно розмахував ногою в такт музиці, коли краєм ока побачив щось дивне за вікном. Його увагу привернув незвичний як для цієї пори доби рух та метушня. Якийсь навіжений ганявся по дитячому майданчику за людьми, що напевно в цей час мали б поспішати на роботу чи прогулянку з собакою, а не гратися коло будинку. На обличчі хлопця застигла гримаса нерозуміння й напруження. На перший погляд, все те, що відбувалось можна було дійсно з легкістю переплутати з грою у квача. Люди, які втікали, здавалось дражнили ловця, розбігалися в різні боки, а він збентежений трохи похитувався і роззирався навколо, не знав кого впіймати в першу чергу. Щось тут точно було не так і коли їх погляди на хвилину зустрілися Чонгук зрозумів, що саме. На їхньому майданчику був зомбі. Він швиденько зняв навушники й почув звук, який так старанно намагався забути. Дике ричання, яке мало чим нагадувало людину, розносилось біля будинку. Це був не такий як Чонгук, звичайнісінький домашній зомбі. На вулиці полював дикий зомбі, який не проходив лікування. Хлопець швидко, не гаючи часу піднявся й побіг до ліфта, телефонуючи у службу допомоги для зомбі, яка також одночасно була й службою вилову у випадках як цей.