Створений з вогню та крові

Вечір. Шампанське. Бліда шкіра

- Добрий вечір, сер.  Ласкаво просимо до маєтку Кемпбелл.  Як дісталися?  Чи не потрапили під дощ?  - з усмішкою запитав дворецький.

- Дякую.  Все чудово.  - кивнув Йонджун.  - Мені пощастило.  Я встиг перебігти від візка до дверей, перш ніж я встиг намокнути.

- Що ж... Це чудово.  Вас уже зачекалися.  Прошу, проходьте.

- Дякую.  - усміхнувся у відповідь Йон і зробив крок у приміщення великого будинку, з цікавістю розглядаючи інтер'єр.

Майже все всередині було зроблено з чорного дерева.  Дверні отвори, сходи, що ведуть на другий поверх, підлогу та витончені підставки під квіти.  По кутках досить просторого холу стояло два крісла, в яких юнак із приємним усвідомленням у душі впізнав у них ті самі крісла, які виготовляла фабрика його батька.  Йонджун дістав свій кишеньковий годинник і глянув на циферблат.  Час наближався до ночі.

- Прошу за мною, сер.  - озвався дворецький, знову нагадавши про себе, і Джун, сховавши годинник, вальяжною ходою рушив за ним.

Його привели до великої зали, яка нагадувала величезний танцювальний майданчик.  Посеред кімнати пари кружляли у танці під живу музику, яку грав невеликий оркестр, що розмістився біля стіни.  Йон хмикнув і підійшов до фуршетного столика, уважно вивчаючи присутніх.  Всі вони були європейцями і, здавалося, він єдиний азіат у цій кімнаті.  Але навіть краще.  Джун гордо підняв ніс, слабо посміхнувшись.

- Перепрошую, сер.  - Йонджун повернувся, почувши незнайомий жіночий голос.  - Виправте мене, якщо я помиляюся, але це ж ви той самий син голови і майбутній власник меблевого бізнесу в Чосоні?

Перед ним стояли дві дівчини.  Одягнені в розкішні вбрання, а саме у великі пишні сукні з довгими рукавичками вище ліктя.  На тій, що заговорила з ним, була сукня кремового кольору, на другій - ніжно-зеленого.  Як тільки юнак обернувся до них, вони присіли в скромних поклонах і Джун з усмішкою кивнув.

- Добрий вечір, юні леді.  - Йон так само схилив голову, по черзі поцілувавши пальці кожної з них.  - Правильно.  Ви не помилились.  Це я.

- Мене звуть Анджеліна, а це моя сестра Міранда.  Наш батько близький друг мадам Кемпбелл, тому ми тут.  Ми чули про вас.  - відповіла дівчина у зеленому.  - Гріх не знати про такого красеня, як ви.  Приємно познайомитися.