Кава і вино

Він пішов...

...

Ранок.Після вчорашньої зустрічі з Мішею в середині всі почуття були ніби в перемішку.

Я прокинулася від дзвінка в двері.Настрі був чудовий і я думала,що нічого не зможе мені завадити провести день з хорошим настроєм.Але я сама собі збрехала.Відчинивши двері я побачила перед собою Мішу.Він стояв без настроб,з пустим поглядом.

-Привіт сонечко.-я потягнулася,щоб поцілувати хлопця,але він одразу відвернувся.Я зрозуміла,що чекає важка розмова.

-Заходь-мій настрій вмить змінився.

Хлопець пройшов в кімнату і сів на диван .

-Ванесса-Міша почав говорити нервово крутячи кольцо на пальці.

-Так Міш...Я слухаю.-я занепокоїлася.

-Послухай,ти спраді найкраще,що зімною ставалося,але...-Він взяв мене за руки і ніби заспокоював своїми рухами.

-Міша,кажи!-я перейшла на крик.

-Нам потрібно розійтися,ми зовсім різні.

-Ти бовдур?-я різко вихопила свої руки з його.Сльози виступали на обличчя.

-Вчора все було ж нормально!А сьогодні що?Ти пиходиш з самого ранку,і заявляєш,зо нам треба розійтися?Ти не мужик!

-Ванесса,заспокійся.-знову ж таки,холодно і беземоційно.

-Ні!Чому!?Що я зробила не так-я закрила лице руками.Настільки боляче мені навіть не було тоді,коли батько хотів мене одружити з Лоренцо.

Я била кулаками в диван,і кричала,але він тихо піднявся і вийшов з квартири.Наче нічого не було,наче він не викрадав мене з весілля,наче він не закохувався в мене з першого погляду.Чи було це взагалі кохання?

Любов у всіх своїх барвах з'являється під час побачення і під час розлуки, коли і голос тремтить, і в очах блищать сльози.

Вибачте за маленьку частину.Просто в цій частині я вклала все,що повинно було б бути.