~°Underlive°~

~Новий дім~

Фіна все-таки була права. По дорозі до Сноудіну вони не нудьгували. Багато про всяке говорили, часто жартували. Але Чарі не хотілося просто слухати і тому іноді підставляла Фіну, щоб було над чим посміятися.

Сем: - Я тебе взагалі то бачу, мала.
Чара: - Тобто?... МЕНЕ???
Сем: - Так, давно не бачилися.
Фіна: - Ви що, знайомі?
Сем і Чара: - Так, було діло.
Чара: - Доречі, хотілося спитати, коли це ти змінив стиль одягу?)
Сем: - Коли навчився привидів бачити)
Фіна: - А як ви познайомилися?
Чара: - Довгенька історія...
Сем: - Не хочеться про це говорити. Що було, те було, і його, на жаль, не зміниш.

Нарешті вони дісталися до міста. На будиночках світились гірлянди, на вікна були приклеїні скотчем сніжинки з паперу, а посеред маленької площі росла ялинка, коло якої грались малі монстрики) Який зараз день на календарі? Це нікому не важливо, коли круглий рік лежить сніг і в тебе святковий настрій)

Сем: - Ось і Сноудін. Вам провести коротеньку екскурсію?)
Фіна: - Я була б не проти) А ти?
Чара: - Я тут давненько не була, тому теж з вами піду. Хтозна, може місто теж трохи змінилося.
Сем: - Тоді пішли)

Сем показав їм увесь Сноудін, від лісу, з якого вони прийшли до входу в Водоспад. Після чого вони вирішили піти до Сема в гості)

Сем: - ПААААПС, я вдома. У нас гості)
???: - Хай проходять. В мене як раз макарони з котлетками тільки з плити. Ще гарячі)
Сем: - Що ж ви встали, як вкопані? Знімай взуття і пішли поїмо)
Фіна: - А я як раз зголодніла.
Чара: - Я тут вас почекаю.
*Сіла на диван, який стояв одразу коло входу*
???: - Швидше, інакше мої пречудові макарони охолонуть)

Фіна зняла свої чобітки, які їй подарувала Торіель, і швидко догнала Сема, який ішов на кухню. За плитою працював теж скелет, але він був на багато вище, ніж сам Сем. Він був одягнений у біле худі з червоними рукавами та капюшоном, та у його улюблені джинси. Потім він повернувся до столу, який стояв біля вікна і почав розставляти порції макаронів, які і на запах, і на вигляд здавалися дуже смачними)

Автор: - А ж самій їсти захотілось)

???: - Пригощайтесь)
Фіна: - Мммм... Дуже смачно.
Папс: - Мене звати Папірус. А тебе?
Фіна: - Я Фіна. Приємно познайомитись із таким чудовим кухарем)
Папс: - Слухай, а ти часом... Не людина?
Сем: - Ти вгадав. Вона людина.
Папс: *одночасно і здивування, і радість* - Я перший монстр, який подружився з людиною!))) А ти вмієш готувати?
Фіна: - Не багато, але вмію. Можеш будь ласка навчити мене готувати такі чудові макарони?)
Папс: - Тебе зацікавили мої макарони?
Фіна: - Так)
Папс: - Тоді добре) *Ще ніхто не цікавився моїми макаронами*

Ці двоє ще довго говорили про свої захоплення і вони не помітили, як Сем тихенько встав, поклав брудний посуд у раковину, і пішов у вітальню. Там дивилася новини по телевізору Чара. Нічого нового там не розказували.

Сем: - Що робиш?
Чара: - Та просто слухала новини. Нічогісінько корисного. Одна реклама Меттатона і пластівців Теммі.
Сем: - Зрозуміло.
...
Сем: - Тож чому ти повернулася? Знову хочеш тут всіх...
Чара: - ТА НІ, ти що? Заспокойся. Не хочу я цього робити. Просто мене зацікавила ця дівчинка... У Руїнах, коли я пролітала повз, на Фіну напав Флауі і в неї... Не було кнопок... Одна платформа, на якій ледве ухилялась від атак Душа... Тоді я полетіла по Торіель, щоб вона допомогла. Але коли ми вернулися, то вона була вся в порізах.
Сем: - Цікаво, як Торіель не відреагувала на те, що до Руїн впав новий гравець?
Чара: - В тому і справа. В мене є підозра, що вона не гравець, а ЛЮДИНА З ПОВЕРХНІ!
Сем: - Хіба таке може бути?
Чара: - =_= . А те що я тут, нікого не дивує, так?
Сем: - Аргумент.
Чара: - Цікаво, що мені з нею робити? Не відправляти ж її до Столиці...
Сем: - Хай в нас поживе)
Чара: - Ну і де? На дивані?
Сем: - Перший час так, а потім я звільню свою кімнату і переїду в підвал. Єдине, що ще треба, то це зробити двері одразу з вітальні в підвал, а то мені ліньки буде туди сюди бігати)
Чара: - Тоді пішли, їм розкажеш.

Вони розказали Папсу і Фіні новину, основуючи все на тому, що Фіні нема прихистку. Папірус був радий, що його нова подруга буде жити посусідству. Фіна теж зраділа. Після цього вони всі стали жити разом. А двері в підвал зробили під сходами.

Автор згадав Гаррі Поттера:)

_______________________________

Ну ось і кінець.
Нічого собі. 710 слів.
Рекорд для моєї фантазії.

P.s.: Я часом буду переписувати історію, аби хоча б трохи був єдиний сюжет.