Теодор приніс Маю в медичне крило.
- О Мерлін! Теодор, що це з вами?! Чому ви у крові?! - панічно говорила мадам Помфі дивлячись то на без свідому Майю то на Теодора у якого лице було у крові від багаторазових ударів по лицю від батька.
- Все нормально! - скоро відповів Теодор та скорим кроком пішов до вільного ліжка у палаті та положив Майю.
- Теодор Нотт! - офіційно почала Мадам Помфі - Я бачу, що нічого нормального не сталося - уже стурботливим голосом казала Лікарка.
- Я вам усе розкажу оскільки довіряю вам як своїй рідній матері, но з початку ви оглянете Майю та зробите ті усі лікарські штучки! Я буду дуже вдячний вам якщо ви її оглянете та розкажете потім мені як вона та чи зовсім жива! А зараз я піду та з початку розповім все Дамблдорові, а потім і вам!
Помфі тільки махнула головою, що означало згоду.
Нотт молодший вибіг із медичного крила та не зважаючи на уже пізний час він побіг до кабінету Директора.
Коли той добіг до кабінету то без манерно увірвався до кабінету, хоча розумів, що він міг розбудити Дамблдора, але чесно?
Його це навіть і не хвилювало, тому що, він дуже хотів, щоб його тата з колегами засадили у саму най жорстоку в'язницю - Азкабан. Теодор тільки зараз зрозумів чим увесь час займався його тато - вбивствами, катуванням людей, мучанням, розбираннями людських сердець у переносному та прямому значенні цього слова, отруєнням любих живих істот, які мішали...
Від цього у Теодора ніби на серце камінь кинули. Було дуже боляче за те що, його білько таким займається.
*Пов: Тео*
Я приніс Маю до Мадам Помфі, побачивши, що вона не спить ще я зовсім не здивувався, я часто прихожу до неї або по потребі або просто запитати поради, цей раз був одним із потреб - я не розумів чи ця дівчина (Мая) зовсім блін, жива! Як я прибіг на Медсестру ніби панічна атака набулася, Мадам Помфі дивилася то на мене,то на Маю на моїх руках. Я скоро поклав Маю на одне з вільних ліжок і палаті.
Медсестра просила, щоб я розказав чому це я з Маєю в крові но я сказав, щоб вона з початку оглянула набагато більше поранену дівчину, ніж я, а я в цей момент побіжу до директора і після того як все розкажу йому то поясню і їй також. Но на все свій час. Вона махнула мені головою і я швидко наче поїзд вибіг з медичного крила і зі всієї швидкості побіг до Дамблдора.
Но тут хтось бере мене за зап'ястя з дуже великою силою, та відтягує назад я почав кричати:
