Відьми також знають, як кохати

Лу

Лукреція Еспозіто працює в ресторанчику "Їжа та вино" у італійському муніципалітеті К'яварі. Вона кругла сирота. Вона навіть не знає звідки вона родом, адже її ще маленькою знайшли в аеропорту Верона. Як тільки їй виповнилося два її забрали прийомні батьки.  Сімейство ді Косімо були тоді ще зовсім молодими, та оскільки в Евелін не може бути дітей, вона із чоловіком прийняли спільне рішення приютити Лукрецію. Чоловік Евелін-Даріо пішов із сім'ї через декілька років. По сьогоднішній день Евелін не найшла собі іншого чоловіка, в той час,як її колишній вже одружився вдруге із найкращою подругою Евелін-Патрицією і виховує із нею трьох дітей. Лу, як її завжди називала Евелін, щиро співчувала жінці, але ніколи не відчувала якихось сильних почуттів щодо цієї ситуації. Вона взагалі ніколи не мала змоги відчути багато емоцій. Вона втомлювалася, підтримувала, але не робила це щиро, вона це робила, бо так треба. Її рідко коли поривало від емоцій.
Дівчина ніколи не була найрозумнішою у класі, вона завжди залишалася хорошисткою. Зараз їй двадцять і вона ще досі самотня, чому дуже не радіє її мама. Лукреція погружена у вивчення історії і роботу офіціантки. Хоча у неї є декілька знайомих із якими вони часто тусять вечорами, з них вона може виділити, як подругу, лише Розету. З нею вона може годинами сидіти і почуватися затишно та безпечно. Як наприклад вчора ввечері, коли вони випили бутилку вина заїдаючи канапочками і запиваючи колою. Вино було міцним, тому Розета досі відсипається на дивані. І дівчина не стане її будити, нехай хоч день відіспиться перед загруженим тижнем в університеті. Сама ж Лукреція збирається на єдину денну зміну, яка є у її графіку. Вона одяглась у звичайний спортивний костюм чорного кольору. Дуже по погоді, генію. Легкі кросівки, відсутність макіяжу і ось її образ готовий. Дорогою вона подумки жалілася на те, що засильно вкоротила своє волосся і повторно не вибілила його і тепер воно якесь незрозуміле. Так вона ішла вузькими вуличками міста оминаючи людні місця, яких тут ітак небагато, адже містечко дуже маленьке. Коли вона вже бачила у полі зору ресторанчик то пришвидчила крок і зіткнулася із незнайомцем. Від нього пахло дорогими французькими духами і вином виробництва тієї ж країни. Дівчина навіть не стала дивитися на нього лише насупила носа і пішла далі бурмочучи під ніс різні побажання французам. 
На вулицях ще не було людно, тож відповідно всі місця у ресторані ще були пусті. Дівчина привіталася із адміністратором, вибачившись за невелике запізнення. Еміліо Джовані- сімнадцятирічний хлопчина, він для персоналу неначе спільна дитина, працює тут уже другий місяць. Він підняв ресторан заново, тепер тут вдвічі збільшилося відвідування, а отже у них немає жодних проблем із зарплатнею. Хоча приходиться працювати набагато важче. 
Лукреція пішла у роздягальню і в темпі одягалася у форму в той час, як її співробітниці обговорювали останні новини. В основному, дівчина не встрягала у їхні розмови, хоча любила послухати останні плітки, які назбирувалися у дівчат за два дні відпочинку. Вона інколи ділилася ними із мамою за чашечкою чаю у пізній вечір. У той самий момент, як вона одягала фартух зайшов Еміліо і сказав дівчатам пришвидчуватися, бо вони вже збираються відкриватися. Тож через хвилину Лукреція залишилася наодинці із собою і дзеркалом у маленькій роздягальні. Глянувши у дзеркало вона розглянула себе у тій ненависній формі. Вона вже чекала моменту отримання диплому, щоб піти влаштуватися на пристижну роботу і не бігати кожен раз до столику, бо людям не подобається те та се. 
- Лукреціє! - почувся крик Еміліо із зали
Дівчина швидко відірвалася від думок і вийшла із приміщення. 
- Врешті ти вийшла! - говорив він із удаваною злістю - я вже думав, що ти там заснула! Окрім того, що прийшла якась заспана і зла ще б відкачували тебе, давай до роботи, клієнти не чекатимуть
- Гараз, пане господарю - сказала дівчина вдавши серйозність і віддала йому командирську честь
По залі покотився сміх дівчат. Еміліо, який був одного росту із Лукрецією дав їй щиголя. Дівчина прошипіла від неочікувано сильного удару і почала потирати собі лоба. 
- Будем знати, як спорити з великим імператором "Їжі та вина" - пробурмотіла вона так, щоб почули всі
Еміліо пригрозливо тупнув вперед. Інші працівники розсміялися ще голосніше. Лукреція нахабно посміялася і відбігла вбік, щоб він її не зачепив. Створивши веселу атмосферу серед працівників вона сама могла спокійно починати працювати. Еміліо відчинив ресторан і згодом почали сходитися туристи і місцеві любителі поїсти в декілька разів дорожче ніж удома. Лукреція відверто їх не розуміла, адже порції тут хоча і ситні, але маленькі і переоцінені, як і в усіх інших ресторанах. Вона завжди обирала щось просте і дешеве, можливо тому, що не розбиралась у готуванні високої кухні. Проте, як людина, яка все життя провела в Італії вона вважала себе італійкою і найбільше полюбляла різну пасту. Її улюбленою була-паста Карбонара; готується вона швидко, незатратно і доволі легко. Зазвичай, вона її готувала, коли Евелін була на роботі не одну добу, а дві. Таке хоч і бувало рідко, але траплялось. Інколи, тому, що когось підміняла чи відпрацьовувала додаткові години, бо не вистачало грошей. Це стало причиною того, що Лукреція дитина вулиці. Вона не могла проводити все дозвілля удома, вона любила вивчати місто, відкривати для себе якісь нові місця, чи давно забуті людьми території. Проте, через те, що вона весь час проводила на вулиці вона не зв'язалася із жодною поганою компанією, не почала через них курити і пити. Ці звички прийшли якось самі, або через те, що вона з дитинства бачить один і той же самий сон. У ньому вона бачить лише себе у дзеркалі в старовинному дорогому вбранні, тоді з-за спини з'являється фігура хлопця, вищого за неї на цілу голову, але його обличчя вона не бачить, лише кучеряві локони. Вона повертається до нього обличчям, при тому дивиться на свої долоні у яких тримає кулон з опалом лунниця із смарагдовим камнем усередині. Наступне, що відбувається-це спалення. Її спалюють, як відьму у подертому лахмітті. Навколо всі кричать і проклинають її. Після того сон обривається. Спершу вона часто прокидалася через нього навіть не догорівши до кінця. Але зараз вона вже звикла, тож після його закінчення ще трохи дрімає, а тоді вже прокидається із будильником. Колись сон не був таким чітким, як його Лукреція бачить зараз. Тепер всі образи настільки чіткі, що можна побачити лице кожного селянина, але досі не видно лиця того хлопця, який присутній на початку. Але вона впевнена, що в нього чітка постава, вишукані манери і темні очі. Вона довго думала, як він повинен виглядати, але ніколи не задумувалася, як він пахне. Хоча це вона також знала, аромат із яким він у неї асоціюється це безперечно дорогий французький запах. Можливо, такий, яким пахнув той хлопець на вулиці із яким відбулася неприємна сутичка сьогодні. Лукреція хоча і не любила нічого французького і самих французів теж терпіти не могла, але вона просто знала, що права. І саме в ньому їй це подобалося, більше ні в кому.