Відьми також знають, як кохати

2023

Лукреція прокинулася з самісінького ранку, як сонце тільки-но починало освітлювати горизонт. Мама ще спала, тож вона не порушувала її спокій і пішла готувати сніданок собі і Розеті, в кімнаті якої вже зазвенів будильник. Вирішивши не затрачати багато часу на приготування сніданку, вона дістала декілька фруктів і змолотила їх у смузі. Для Розети, яка такі прийоми їжі не признає, дівчина запарила молоко із пластівцями. Дівчина пішла у ванну приводити себе у порядок: мінімальні ранкові процедури і з макіяжу лишень туш. Коли вона вийшла на кухню, то вийшла і її подруга. Рудоволоса Розета була вже зібраною і готовою до виходу. В той час Лукреція лишень переодяглась у приготовлений зі вчора одяг. Дівчина випила фруктового смузі і захопила рюкзак із зошитами. Вони із Розетою пішли на навчання, попередньо зачинивши двері і залишивши запасні ключі для Евелін. Дорогою вони обговорювали майбутній тиждень і те, що їх очікує в університеті. В основному вони говорили про сесії та екзамени, які вони будуть здавати через швидке наближення канікул. Розета розповіла, що планує із своїм хлопцем поїхати на Сицилію, до його батьків. Лукреція в свою чергу розуміла, що на канікулах вона буде лишень працювати на ще одній роботі і жодного відпочинку не планувала. Це трохи засмучує, але вона бачить реалії життя, і в них їй треба трохи більше грошей ніж вона має. Вона кожного літа працює вдвічі більше, щоб покривати оплату за навчання трохи більше, ніж вона це робить аби не просити багато грошей у мами. Жінка ітак все життя дівчини працює заради неї, хоча та їй навіть не рідна. Лукреція завжди, коли має змогу, бере шанс більше підзаробити. 

- Ну бувай! - сказала Розета міцно обійнявши дівчину
Лукреція знову не помітила, як швидко вони дійшли і головне, не слухала монолог подруги про кохання усього її життя. 
Коли вона планувала іти в аудиторію то позаду почувся знайомий чоловічий голос.
- Лукреціє! - окликнув її незнайомець
Дівчина здивовано повернулася  і до неї ішов той самий хлопець із яким вона вчора бачилася у ресторані.
- Перепрошую? 
Дівчина перебувала у шоці. Що йому потрібно від неї зараз? Хлопець підійшов до неї впритул. Від нього пахло все тими духами, такими рідними і приємними. Він був набагато вищий за неї, тому вона стояла і відчувала його дихання біля свого вуха. Хоч ця мить і відбувалася за секунду, дівчина була готова так стояти увесь день, навіть довше. Цю ідилію перебив він. Хлопець схопив її за лікоть і повів за собою. Лукреція пручалась усю дорогу і погрожувала, що почне кричати. Та хлопць мовчки йшов уперед, вона чомусь йому довірилася і йшла за ним, хоча і далі пручалась. Він завів її у тихе місце застелене деревами. Пересвідчившись, що поблизу нікого немає він дістав із внутрішньої кишені піджака гарний кулон. Дівчина бачила такі на барахолках та в інтернеті. Але цей був особливим, таким його робив смарагд, такий же зелений, як і її очі. 
Вона не розуміла, що вони тут роблять і навіщо прийшли. Та вона чомусь вдруге за день довірилась хлопцю, він був з тих людей, хто вселяє довіру одним лише поглядом. Він нервово видихнув і прикрив очі на мить.
- Лукреціє, - звернувся він до дівчини, погляд якої був прикріплений до кулона.
Він був таким же, як кулон у її сні. Ідентичним та неповторним. Та дівчина змогла відірвати погляд від брязкальця і поглянула на незнайомця. Їй було цікаво, що він скаже
- Я... - він задумався - можливо ти не знаєш мене поки, але прийми від мене цей кулон. Ти повинна згадати всі секрети, що у ньому заховані
Дівчина не розуміла навіщо, навіщо він пропонує їй приміряти кулон, і навіщо вони взагалі вчора зустрілися. Адже незнайомець із кулоном викликає в ній одночасно бурю емоцій, які дівчина зазвичай вміло контролює. Вона довго стовбичила і думала чи варто їй взагалі біля нього знаходитися. Але розуміючи, що поки для неї він не несе загрози мовчки підійшла і взяла кулон із його рук, весь час тримаючи із ним зоровий контакт. Його сірі очі заворожували дівчину, вона не могла розуміти його погляду і це її одночасно лякало. Адже всі люди такі легкі, та не він. Як тільки вона відійшла то намацала кінці брязкальця та одягла його на шию. Ледь защіпивши вона відчула приплив емоцій, почуттів та спогадів. Вона згадала геть усе, що пов'язувало її з кулоном, цим світом та цим хлопцем. Очі почали наповнюватися слізьми. Стільки всього вона не знала про себе. Кожен спогад, особливо ті, що наближали кінець її історії розбивали Лукрецію. Вона знову глянула на хлопця. 
- Лоренс...
Сказала вона і не знаючи, як їй реагувати, тому заплакала. Він одразу ж підбіг до неї та міцно обійняв притримуючи лодонею її голову. 
- Все таки знайшов - прошепотіла вона

Зараз не мало значення більше нічого. Ні майбутнє, ні минуле. Було лише зараз. І зараз Лоренс знайшов кохану і виконав доручення. Вже не мали значення і тривожні думки. Тепер йому не варто думати про те, чи готова вона прийняти його. І не мало значення те, чи повернеться вона до магії. Адже вони стояли і відчували те, що мали відчувати багато століть тому, коли у них забрали таку можливість.