Лоренс

20 3 0
                                    

Вже не одне століття Лоренс живе наодинці із собою. Він перебуває у постійних пошуках Олівії. Її кулон завжди при ньому. Він завжди біля його серця, захований у нашивці біля грудей. Цей кулон дарує йому життя. Життя сповнене мук і страждань на самотності. Минали роки, століття. Лоренс бачив не одне покоління, яке заміняло попереднє. Люди розвивались, з'являлись нові технології. Завдяки ним було легше жити тим простакам, які не хотіли розвивати свою душу. А Лоренс постійно літав. Він сподівався знайти Олівію, яка б вже була не собою. Можливо, десь зараз вона щаслива і має власну сім'ю. Лоренс аж розсміявся з такої думки, адже вона не була з тих людей, які заводять сім'ї. Вона була добросердною, але нікого не кохала. Ще більше страждань додавали вічні питання, чому вона? Чому саме вона так запала йому у душу, що він вже століттями без спочинку її шукає? Чому вона була такою доброю? Чому вона своєю добросердністю довела себе на багаття? Він обов'язково її спитає, коли знайде. 
Ось на дворі вже кінець дев'ятнадцятого століття. Він знає, що скоро почнуться заворушення, революції, війни і прийде багато смертей. Олівія б ні за що не допустила такого. Він і далі думав лише про неї, але так і не знайшов. Від поневірянь він здався. Вже не було надії знайти дівчину, тож він заховав кулон у скриньку, яку помістив у своєму маєтку, який колись належав їй.
Його вимучили і люди. Тому він також заховався у маєтку, як до того заховав кулон. Йому набридло літати у безрезультатних пошуках. Він довго сидів там сам один. Будинок заростав пилюкою і сирів, лише деякі його частини були хоч якось схожі на умови для життя. Це була спальня і бібліотека Лоренса, дах і фортепіано в залі. Вечорами він грав різних мелодій, вночі читав та сидів на даху розглядаючи то небо то далечінь. Вдень він спав. Він сам собі був бридкий, бо ставав схожим на вампіра: вів нічний образ життя і нічого не робив. Нічого корисного. Йому ставало дедалі соромніше перед собою і нею. Через роки такого життя він дійсно став схожий на вампіра. Він був блідим неначе смерть, схожий він був на трупа. Він сильно схуд і виглядав занедбаним, як і будинок. Всі ці зміни йому вдалося помітити лише тоді, як він вкотре дочитав книжку і по дорозі до кімнати глянув на старе запилючене дзеркало. Лоренс протер його і побачив там те, що стояло перед ним. Очі одразу набралися сліз. Такого сорому не відчував ще ніхто і ніколи, як він в той момент. Найгіршим було розуміння того, що він підвів Олівію і забув про свій обов'язок, який із честю пообіцяв виконувати. Тоді Лоренс швидко піднявся на горище. Дорога туди здавалася довгою до неможливості, здавалося він годинами вже туди йде. Врешті діставшись місця заселеного павуками він дістав із скриньки кулон. На душі одразу стало легче і на мить весь біль відпустило. Тепер він знову повірив у майже не можливе. Сили повернулися до нього. Лоренс навіть фізично відчував, як знову стає схожий на людину, і перестає бути тим, чим був до того. Він швидко спакував речі, бо не міг більше залишатися у тому місці. Коли він покидав маєток то зрозумів, що йому і тих речей старих не потрібно. 
Надворі світало і промені сонця разюче били йому у очі. Після такого довгого проміжку часу наодинці у тиші і без сонця він відвик від соціуму. Та він був щасливий бачити і відчувати під ногами зелену траву, яку тепер в більшості заміняє асфальт, дітей, які біжать до школи оминаючи його маєток, бо їхні батьки залякали їх казочками про Бабайку. Він був радий усьому. Але він все ще не знає де і з чого йому починати пошуки. Простоявши при брамі декілька хвилин він зрозумів, що дійсно довго пробув один. Вже минали сімдесяті. Хіпі були повсюду; нова мода, така цікава; люди, вони так змінились, сором втратили, чи як?; стільки всього нового. Спершу прийдеться розібратися із новою світобудовою. Також доведеться постаратися влитися у суспільство, що стане проблемою для людини, яка останнє століття провела дома. Спершу Лоренс запанікував. Він злякався, що не зможе звикнути до нового, як робив це колись. Бо колись це було поступово, а зараз звалилось, як пташиний послід з неба. Та ще важчим виявилось повернути собі форму, як здорову фізичну, так і пташину. Довелося довго тренуватися, аби знову ставати вороном. Це забрало не один рік. Він визнає свою помилку і тепер ще більше про неї жаліє, бо він забув свою природу. Тому тепер він тренувався завзятіше.

Відьми також знають, як кохатиWhere stories live. Discover now