За кілька днів сталося те, що ми не могли очікувати на наші землі напали монстри. Славнозвісні дияволи, сукуби, орки та ще багато нечисті. Найстрашніше було те що це сталося коли мама с Тівом поїхали до людської країни, на данний момент ми не маємо жодної звістки про них. Ми держимо оборону вже пів року. Батько посилав на війну Тора та Локі в результаті вони не повернулися. Найстрашніше те, що ми нічого не могли зробити. Донька та дружина Локі не знаходили собі місце. Його дружина була Генеральним військовим лікарем. Так ми називали її. Адже вона контролювала захист одного з міст та лікування рицарів що були травмовані. Мою племінницю звали Ґевйон в честь богині плодючості, одна з асів, діва, якій служать померлі дівчата. Її мати - Віра так звали дружину брата, вивезла її з столиці в місто calles nubis/ хмарні шляхи. Воно вважалося най безпечнішим. Я дуже сильно хвилювалася за них адже добре спілкувалася з ними. Дякувати богам хоча б вони залишалися на зв'язку. Це мене дуже сильно радувало в ті часи.
Ворожі війська шли вперед. На данний момент залишалося два міста в обороні столиця- aureola angelorum/ німб ангела та calles nubis / хмарні шляхи. Сьогодні той день коли батько висилає війська з Марсом. Я хотіла з ним поговорити перед цим, тому спустилася до нього з своєї кімнати.
- Марс!
- так сонце.
- я буду дуже хвилюватися. - чортові сльози починали виступати. Я з усіх сил намагалася їх стримувати.- обіцяй що ми зустрінемося тут. Знову. Будь ласка.
- ти ж знаєш, що ні Тор, ні Локі не вийшли на зв'язок.
- це ж не має означати що і ти не вийдеш. Я просто хочу вірити. Чому я не маю права на віру!- в мене з'явилося таке відчуття наче кайдани почали тріскатися, не мов щось зараз вирветься... Мій годинник... Я хутко глянула на нього і побачила маленьку тріщину. Брат мене обійняв так сильно як тільки міг. Немов це наша остання зустріч. І сердце на мить ніби то перестало битись. Як тільки він спробував відпустити я обійняла ще сильніше.
- послухай сонце, я не знаю що може мене чекати. Але обіцяй що не даси волю своїм емоціям. Ти бачиш що може трапитися. Ти маєш бути сильною. Ти найсильніша з усіх. - в цей момент до нас підійшов один із радників батька то почав тягнути мене за руку від брата. Я тільки сильніше притяглась до брата. Він теж мене не відпускав.
- Пішов геть!- до нас швидким кроком йшла Хель.- тобі мало вистачає проблем Мінкусе? Якого дідька ти чіпаєш їх?
- принцеса, король наказав вже йти. Не думаю що ви будете перечити батьку.
- навчись думати краще. Відійшов за 5 метрів.
- у вас будуть проблеми!
- Тобі ясно все сказали Мінкусе. Відпусти мою сестру.- не зважаючи на свій характер Марс не любив сперечатися з кимось з ради адже батько після того дуже сильно гнівається на нього. Але зараз, навіть, він не втримався.
Після цього він ще попрощався з Хель та пішов з військом. І знову ні одної звістки. І як взагалі можна бути сильною в таких ситуаціях?
Вже пройшло майже рік з того моменту як мама поїхала. А це означало що якщо вона не з'явиться то і вона, і батько стане каменем. Як же я була зла на тата який відпустив її. Наше королівство руйнувалося на очах. В головних радниках з'явився щур який все розповідає ворогам. Тато не хоче в це вірити. Але правда коле око, іноді мені здається,що він довірив би цим ідіотами навіть своє серце.
Сьогодні тато покликав мене з сестрою до себе він хотів сказати щось важливе. В мене було найгірше передчуття. Найрідніші для мене люди не виходили на зв'язок. Сердце просто розвивалось від болю. Але це передчуття... Воно все тільки погіршувало. Ми вже йшли до батька і я вирішила спитати у Хель хоч якісь новини.
- Хель...
- Так. Що ти хочешь спитати?
- скажи чесно на скільки все погано.
- я думаю ти не маєш це знати, але вони вже заходять на кордони столиці.
- Локі, Тор, Тів, Марс. Ніхто з них не виходе на зв'язок. Ось це і саме болюче.
- я повністю тебе розумію. Ми вже підійшли. Готова?
- а в мене є вибір?- Хель відкрила двері і ми зайшли в тронну залу. Батько стояв задумливо біля свого жезла. Коли він помітив що ми зайшли то повернувся до нас і почав говорити.
- доньки мої. Ви єдині хто в мене є на даний момент. Я маю розкрити вам таємницю. Наша столиця почала розроблення кришталевого золота. Яке може нас вбити. І на жаль це перехопили вороги. І тому ваші брати не виходять на зв'язок.
- Якого біса ти відправив їх на саму смерть?! Навіщо наша країна розробляла це золото?! Ти чим думав?!- він їх вбив. Він їх відправив на смерть знаючи все це. Я була надто зла що б контролювати свій гнів. Але Хель мене зупинила, взявши за руку.
- Заспокойся! Це не єдина наша проблема. Сьогодні с хвилини на хвилину мине рік з того часу як ваша мама поїхала до людей, щоб провідати свого брата. І тому я стану каменем. Єдине що я попрошу, це що б ви взяли посох в руки. Я би хотів знати хто буде наступним правителем.
- з таким темпами не буде правити чим. - Хель штовхнула мене в бік, що б я заспокоїлася.
А тепер хочу розповісти детальніше про посох. На сам перед скажу що це може бути не обов'язково посох. Ця річ зроблена з ядра рідкого блакитного золота що було знайдено тільки раз в житті нашим предком. Він зачарував його на те що б коли до нього доторкнувся правитель нашої країни то він перевернувся на те що захоче правитель. Це може бути як і зброя, так і будь яка інша прикраса.
Перша пішла Хель. Коли вона доторкнулася то нічого не сталося. Тоді підійшла я. Мені нічого не спало на думку крім спису. Чомусь мені здалося що він мені потрібен зараз. Прямо в цей момент. І ось мій батько сидить в шоці. Тому що предмет мене послухав. І в руках мене був спис. Але я не хотіла цього. Мені не потрібна влада. І це вічне ув'язнення.
- Ні, ні, ні. Це не мало було статися. Це мав бути або Тор або Хель. Я ще дитина. Ти не можеш перекласти на мене цю проблему.
- це не я вибирав. Він завжди правий. Ваших братів я вже перевіряв. Ніхто крім тебе не стане нащадком трону.
- вона права. Вона дитина. Вона навіть себе не зможе захистити. Чим ви думали коли навіть не випускали її з замка. Скажи правду ти ж знав що так станеться! Чому не приготував?! Чому дитина має нести твої помилки?! - в цей момент до на забігає дозорний. По ньому видно, що він біг як тільки міг. Його волосся нагадувало мочалку, а одяг на вигляд навіть не пробували прасувати. Мій батько заспокоїв його. Та спитав що сталося.
- Вони вже в замку! Вбивають всіх на своєму шляху! Будь ласка ховайтеся, Ваше Величносте!
- діти мої, беріть спис та йдіть з цим хлопцем. Виведи їх звідси як можна скоріше!
- але ти залишишся сам!- навіть не зважаючи на ситуацію я розуміла, що можу втратити і його. Сердце почало розриватися. Чорт це передчуття, воно ще більше погіршується. Сердце стукає так сильно, як ніколи раніше. Ми починаємо чути шум який доноситься до нас. Дозорний відриває прохід за троном батька. Який вів в другий корпус на другий поверх. Ми залишаємо батька самого. Як тільки проход закривається ми чуємо як вриваються монстри до батька. Я стояла як вкопана коли почула це голос.
- Мінкусе, а все ж таки ти був моїм другом колись.
- ти правильно сказав " колись ". А тепер настала твоя смерть.- ми чуємо як меч наштовхнувся на камень. Батько став камнем... Хель почала мене тягнути. Сльози почали литися самі по собі. Те саме усвідомлення всього що відбувається. Коли ми вийшли ми вже чули як хтось прямує за нами в тунелі. Кімнату закрили. Ми не маємо виходу. Хель почала використовувати свою магію щоб пройти але було пізно. Вони знайшли нас. Одної стріли вистачило, що б вбити дозорного. Він тримав мене за руку. Він весь в крові, та помирає на очах. Я починаю відступати на зад, з'являється відчуття що моє тіло вже не моє. Я просто йшла на зад поки не наштовхнулася на стінку. В очах все розмито від сліз. Хель пробувала відбиватися але їх було набагато більше. Вони тримали її за руки, та підставили ніж к її горлу.
- хей тварюко! Чого в стіну вторанилась? В тебе що зовсім не має сили? Не потрібна тваринка!
- не може бути хтось з близнюків має могутню силу. І я впевнений що то вона! Їй не вистачає напруги. Вбийте сестру! - всі монстри почали галдіти, що б її вбити.
- сонце ніколи не слухай! Ти сильна! Вони нічого мені не зроблять!- і ось один ривок ножем і більше вона не може говорити. Вона не зможе говорити ніколи. Сердце здалося. Воно здалося і зараз розірветься на маленькі кусочки. Я починаю кричати так сильно як тільки можу. Єдине що я пам'ятаю далі це неминучий біль в серці, в руках, та в оці. Такої болі я ще ніколи не відчувала. Я кричу весь час. Все починає тільки сильніше боліти. Здається цей біль ніколи не зупиниться.
Але чиїсь руку охоплюють мої плечі. Я починаю заспокоюватися та втрачати свідомість.
