Коли я почала приходити в себе я відчувала сильне виснаження. Мої ноги з руками нібито відмовили, настільки мені було важко ними поворухнути. Я почала чути голоси, там був Пітер, Фелікс та ще чийсь невідомий голос. В мене так сильно боліла голова, що я не навіть не могла розібрати що вони говорять. Я спробувала відкрити очі але хтось взяв мене за руку, та почав гладити по голові. Ніби кажучи що мені ще потрібен відпочинок. І я була згодна, тож я начебто заснула, не знаю скільки я спала але відчувала я себе набагато краще.
На цей раз я відкрила очі і побачила дівчинку що сиділа за столом і щось дуже уважно читала. В самій кімнаті стояло не так багато меблів, це місце було схожу на домівку Дінь-дінь. Схоже це і справді була вона. На столі де сиділа дівчинка стояло багато пляшечок, ампул та книг. Сама дівчинка була блондинкою, по її вухах можу сказати, що схоже вона ельфійка. Не здивуюсь, якщо то вона мене вилікувала. У ельфів і справді був хист до цього.
Я спробувала підвестись, і вона підбігла до мене та допомогла.
- слухай а хто ти?- у відповідь я нічого не почула, вона пішла до столу і почала щось писати. Потім вона віддала мені лист. Він був нібито пом'ятий і старий. В нас вже такі давно не виготовляють, на ньому було написано що її звати Соломія, та що вона зараз покличе Пітера та Румпельштільцхена. Хто такий Румпельштільцхен? Я колись чула що батьки говорили про нього, і звичайно коли я спитала хто це мені нічого не сказали. Але навіщо я йому потрібна? Чорт не люблю коли нічого не знаю. Ось і чого мені чекати, так багато питань, а відповідей так мало. Коли я хотіла спитати її хто він такий то вона вже побігла.
ЇІ ось я глянула на свої руки. На них було видно золоті сліди схожі на вени с кінчиків пальців до зап'ястя, коли я глянула на ноги, то побачила схожу картину. С пальчиків тягнулися схожі на золото вени аж до коліна. Що зі мною?
В цей момент в кімнату забігає Пітер та хутко мене обіймає. За ним заходе дивна людина. Схоже це і був Румпельштільцхен. Скажу чесно він виглядає як ходячий труп. Його кожа було сіруватого відтінку, а обличчя виглядало на років 30. В нього були темні сірі очі з великими синцями під очима. Сам він був одягнений в простий одяг. Чорна сорочка сиділа на ньому в упор, через що було видно що він у гарній формі. Його брюки були теж чорними з гарним бронзовим ремінцем. Його рухи були строгі та чіткі. Пітер починає перевіряти чи в нормі я та задавати надто багато питань. В мене все ще боліла голова тому я навіть перші три не смогла переварити.
- так а зараз в три рази повільніше.
- так пробач, ти як себе почуваєш?- він взяв мою руку та поклав до себе в долоні.
- я дуже виснажена. А ще мене зараз вирве.- ще п'ять секунд і Пітер побачив би, що я їла в останній раз, але Соломія встигла вчасно та дала мені відерце.
- не здивований. Ти витратила багато енергії, та твій організм не звик до таких витрат тому і така реакція. Але ти на диво швидко прийшла в себе.- чоловік стояв в кутку з абсолютно спокійним обличчям.
- Румпиль помовчати іноді треба. Ти ж бачиш їй і так зле.- а ось Пітер був дуже стурбованим.
- скільки я була непритомна?- спитала я коли більш менш відійшла.
- послухай, ти головне не хвилюйся...
- скільки я в біса спала?- сказала я більш гучніше та чітко.
- ну в біса ти не спала але після того що ти натворила він тебе був би радий бачити. Ти всіх тих людей своєю силою вбила, та зруйнувала всю багатоповерхівку, опустила на нульовий поверх. Там тепер велика-а-а дірка. Давно я таке не бачив, схоже в тобі і справді тече наша кров. А валялася ти тут ну може неділі дві. На диво дуже мало. Я ставив ставки, що ти помреш.
- яка нафіг кров?- що воно базікає. Моя мама людина, а він на трупа схожий.
- тату ти нічого не хочеш розповісти дівчиську?- ось зараз він мене вже виведе своїм дівчиськом. Ось могла би я нормально ходити...
- і що це все взагалі значить?
- я не хотів казати тобі...- почав бормотіти собі під носа Пітер.
- чітко скажи будь ласка. Я ще не можу думати так як хочеться.
- насправді у твоєї мами було два брати. Один зараз перед тобою. Другий наглядає за Тівом. Його звати Румпельштільцхен.
- можеш звати мене дядечком.- він це сказав з насмішкою.- тату це ж не все.
- в сенсі тату. Ти виглядаєш на років 17. Чуєш дідусь я щось нічого не розумію.
- послухай це було дуже давно, і я зустрів одну жінку. Вона була феєю. А я людиною. Так склалося, що в нас мали бути діти. Два хлопчика і одна маленька дівчинка. Я їх ростив один, оскільки вона по кодексу зовсім не мала мати дітей. Коли вони вже виросли та почали творити всяку фігню...
- та чого це фігню- схоже для ходячого трупа це було не дуже приємно.
- це ж яка має бути фігня, що один схожий на живого трупа а дочка ненавидить своїх власних двух доньок.- чесно не втрималась, просто вирвалось.
- ну знаєте я іх сам ростив. І після 18 не контролював зовсім. Так ось, дружина моя не зважаючи на свій кодекс зробила мене підлітком та відправила сюди, що б я раніше часу не помер. Ми просто хотіли бути разом.
- і їй за це відірвали крила...- як можна так сліпо любити. Жертвуючи всім.- чого ж бабуся не прийшла?
- ми з нею зараз не в таких відносинах, і вона думає, що ти не зрозумієш.
- Ось це цирк, супер. Чого ж просто не сказали коли я сюди в перше прийшла? Чого було дурити мені голову? Тепер зрозуміло чому Дінь, перепрошую бабуся була так рада мене бачити кожний раз коли я приходила.
- ми мали тобі сказати, знаю.
- тату досить це мале дівчисько навіть і не хоче думати.
- прикрий пику, не з тобою розмова.- я спробувала встати, та дівчинка підбігла до мене та почала заново вкладати.
- дурепа, тобі ще потрібен час. Ляж та не ворушись. А тепер слухай сюди уважно, завдяки тому що твоя магія надто сильна вона почала розривати твої вени. І там тепер шрами, і я не знаю чи пройдуть вони. Я все сказав?- він подивився на дівчинку та вона показала на око.
- що з моїм оком?
- принеси їй будь ласка дзеркало.- дівчинка принесла мені дзеркало і в ньому я побачила, що одне моє око змінило колір. В мене були гарні голубі як чисте небо очі, але тепер одне з них стало янтарно жовтим. Ось чому в мене так сильно воно боліло. Я все ще відчувала біль. Я була готова до всього окрім ока, воно стало наче грязно жовтим. Моє обличчя зовсім змінилося через нього.
- якщо шрами вона ще зможе спробувати вилікувати то око буде таким на завжди. Тепер перейдемо до суті.
- чорт з твоєю суттю, ти казав що з Тівом все в порядку. Де він? Як він?
- він зараз в країні людей з Мерліном. Твоя мати заключила з Мерліном договір на життя, що поки Тів не закінчить там школу лицарів то він не повернеться до дому.- Пітер заспокоївся коли я почала говорити про Тіва.
- але всім крім людей не можна там знаходиться більше 4 днів.
- вони будуть виїжджати раз в 4 дня, на всяк випадок. Але не доходячи до наших земель.
- ось чого вона знову вирішила все за нас? Я впевнена, він був проти. Чорт, ненавиджу!
- ти кажеш це про мою сестру!
- якщо би ти тільки знав скільки я пережила із-за неї, то зрозумів би як мені начхати! На разі мої брати не відомо чи всі живі. А сестра загинула! Моя так звана мати виїхала з країни за своєї волі, знаючи, що починається війна.
- ти цього не знаєш!
- я в цьому впевнена вона казала Тіву, що йому так буде безпечніше перед тим як поїхати.
- вона залишила тебе?- схоже Румпиль був і справді в шоці, що вона мене залишила. Він підійшов до мене ближче та сів на стілець біля ліжка.
- вона мене з сестрою все життя принижувала, я с замку не виходила поки братів брали з собою завжди куди завгодно. Сестра ще виходила, тому що була старша, та їй було начхати на все що казала їй мати проти. Але мене вона зовсім не давала брати. Я виросла в чотирьох стінах. Мене навіть на весілля брата не пустили. Єдине місце де я могла відпочити від всього було тут, в Небувалії. Тому попрошу не виправдовувати її перед мною.
- це зовсім не схоже на неї. Вона не була такою.
- я тобі вже казав вона дуже сильно змінилася.- навіть Пітер не заперечував цей факт, при тому що це його донька.
- слухай пробач за мій язик, можна я буду називати тебе все таки Пітер. Мені так легше.
- так, звичайно. Я все розумію. А тепер послухай будь ласка Румпеля, він має тобі сказати де що важливе.
- добре, я слухаю.- в мене погане передчуття. Нібито зараз щось трапиться.
- послухай завтра я хочу щоб ти відправилася зі мною до мене жити. На тобі зараз медальйон що може контролювати твою силу. Залежно від рівня, що ти повернеш буде залежить сила твоєї магії. Так ти зможеш її використовувати при цьому не зірватися. Але якщо ти будеш виходити з себе як в минулий раз то він не стримає. Нічого не зможе тебе стримувати. Тому я і хочу тебе навчити з всім цим вправлятися. Я навчу всіх стихій та знайдемо яка тобі більш підходе, та ще більше заклинань ти зможеш зробити. Я навчу тебе всього, але ти повинна жити зі мною.
- це звучить добре. Але в мене є ще питання. Як взагалі наша країна. Може хоча би calles nubis змогли встояти?
- я знаю до чого ти хилиш. Так твоя племінниця с невісткою в нормі. Але я не зможу тебе відпустити. Поки не буду впевненим що ти зможеш постояти за себе. Я знаю ти вчилася бою але давай казати чесно проти людей з магією простий меч не сильно допоможе.
- пощастить якщо він буде один.- додав Пітер. Я розумію вони праві, але я так хвилююсь за них.
- я згодна якщо тільки ти мені будеш все розповідати. Та дай їм будь ласка знати, що я в нормі. Я хочу щоб вони не так хвилювалися.
- добре. Без проблем, тоді завтра ми поїдемо, Соломія збирай все по трішки.
На наступний день коли я прокинулася, я вже почувала себе набагато краще. Я змогла самостійно встати та піти на вулицю. Там я побачила Фелікса та побігла його обіймати. Він обійняв мене у відповідь.
- ти як взагалі себе почуваєш?
- набагато краще. Вчора я навіть на ноги встати не могла. А сьогодні відчуваю себе прекрасно.
- ого твої руки, і око...- він був шокований, як би він знав як мені боляче від самої себе коли я дивлюся в дзеркало.
- око на завжди, а ось шрами можуть вилікувати.
- як на мене навіть прикольні, а чого вони золоті?
- це із-за того що я ельфтан. Моя кожа так реагує на всі подряпини.
- але вони загоївалися швидко, я ніколи не бачив що б вони були золотими.
- це тому що вони були не такі проблематичні. А це буде на довго...- тут Фелікс вщипнув мене за ніс, - та ей, не роби так!
- ха-ха-ха нічого страшного. Не потрібна стояти з таким кислим лицем. Знаєш мені здається, що все буде добре. Я в це вірю.
- я теж. Має же бути нарешті і біла полоса. - потім ми пішли до інших хлопців та гралися і різні ігри. Я пробувала знайти Дінь, але вона завжди збігали як тільки я її бачила. Тому я перестала намагатися. Соломія ще раз перевірила моє самопочуття, та ми відправилися до будинку Румпельштільцхена.
