Я вже як дві неділі займаюся с Румпельом, як що честно все якось іде по дупі. Я можу використовувати закляття, та я запам'ятовую руни. І по суті я виконую поставлене завдання. Але я не можу його контролювати як слід особливо магію стихій. Із-за цього я добре получаю на заняттях. В кінці я тупо падаю без сил. Моє тіло дозволяє це робити завдяки регенерації. Але це дуже дуже боляче, і к всьому цьому я не можу використовувати магію із-за своєї неконтрольованості. Також я не можу використовувати річ, яка передається до наступного правителя ( річ яка може змінюватись в залежності від бажання правителя, ознака наступного нащадка трона) . Я зробила їй форму кільця. Таким чином вона завжди зі мною, і я її ніде не посію. Згадуючи тренування з братом, тоді я думала, що це дуже важко і боляче. Я могла зламати руку чи ногу, або навіть ребро. Якщо чесно кажучи це мені і допомагає ухилитися від атак, але магія все ж таки сильніша. Чи можливо мої бойові дії не досконалі для такого виду занять. В такі моменти хочеться вернутися к братику і вже краще ламайте мені ребра ніж падати в непритомність без сил. Магія потребує сили, яке моє ще юне тіло не може їй повністю дати. А не контрольована магія забирає, ще більше сил. Все ж таки моя витривалість стає краще, я не настільки швидко програю. Але є і плюси я прибрала клумби та замела двір. Тепер тут дуже гарно. Також всі штори тепер можна відкрити, не знайдеш кімнату де було б темно і пильно. В бібліотеці всі книги на своїх місцях, і в обраному мною порядку.
Зовсім недавно я помітила як Румпель кожен день в один і тот же час підходить до поштової скрині. І дістає конверт. Але коли я питаю, що це і хто йому пише він нічого не каже. Тому ми договорилися затримати його, і щоб я забрала конверт першою. Мій ранок вже почався, та я поснідавши іду на задній для початку занять. І знову його похмуре обличчя, що я йому такого поганого зробила що він кожен раз мене вбити хоче.
- давай сьогодні знову спробуємо закляття з водою.- він підійшов до стола та почав шукати в книзі потрібну руну.
- може вже краще вогонь спробувати, ми його ще не пробували. А може вийде.- от чого його обличчя стало ще суворішим. Як в нього виходить ставати ще більше злим.
- тоді ти точно все спалиш. Давай хоч з цим впораємося.- він знайшов те що було потрібно та показав мені на секунд 15.- запам'ятала?
- ну звичайно ж, 10 секунд це ж так багато,- сказала я саркастично, та відійшло далі, для готовності до бою.
- ось і добре,- він поклав книгу та різко кинув в мене закляття с вогнем, ранивши мене,- ну і де твій сарказм тепер?
- там же де і твоя совість, тобі можно вогнем кидатися, а мені ні?- почалася бійка, я схилялася як тільки могла але через хвилин 15 впала без сил.
Через деякий час я прокинулася від того що хтось протирав моє обличчя мокрим полотенцем, так м'яко і приємно. Вона завжди робить це ледь торкаючись. В неї дуже м'яка шкіра, сразу зрозуміло, що це створіння пера. Завжди мила і тиха, ніколи не втручається в суперечки, але завжди може постояти за себе. Коли я почала відкривати очі вона сразу ж їх закрила.
- ну невже все настільки погано, давай так, похлопай в долоні три рази якщо все погано- через декілька секунд я почула 2 хлопки,- ну все я встаю, не можу я лежати.
Як тільки я встала і відкрила очі, Соломія почала лаяти мене жестами, та казати, що Румпель робить не правильно і, що він гад. В неї прекрасні голубі очі, такі чисті як небо. А волосся біле та довге заплетене в косу яка діставала до її колін. Тіло в неї було худе, я би навіть сказала занадто, по цьому дуже висока. Її ріст сягав десь метр сімдесят. Вона була трохи вища за Румпеля. Така елегантна, її місце в замку серед прекрасних дам у вишуканих платтях на балах. А не розгрібати мої проблеми та зцілювати мої шрами. Вона каже, що вони стають менше, але я чесно кажучи не бачу особливої різниці. Не хочу їй заважати, вона сама вчится їй теж потрібен час. Я тільки заважаю. Згодом я її заспокоїла та пішла до низу прийняти ванну. Потрібно було змити з себе бруд, він добре протер мною землю. Обожнюю приймати ванну. Я завжди ставлю біля себе безліч свічок та закриваю вікна, стає так тихо і атмосферно в такі моменти я починаю думати о минулому. Про братів, про те що вони всі могли загинути, їх тіла могли навіть спалити заживо. Про те як мій брат почуває себе в людях. І що я можу більше його ніколи не побачити. Про сестру якій відрізали голову у мене на очах. Про те що моя племінниця з невісткою можуть бути зараз на грані смерті, чи зовсім без води чи їжі. І знову сльози на очах, я не хочу плакати я хочу щось зробити, щоб допомогти, але я навіть магією не можу управляти. Що я можу я просто ніщо і звати мене ніяк. Я по суті маю право зайти на трон. Але який трон якщо навіть всі хто вірив в свого короля та в нашу сім'ю, вже мабуть їх проклинають. Єдина надія яка мала би щось рішити це я, яка не може ніщо. Я спробувала переключитися та почала дивитися на полум'я. Воно так гарно палає, прям як моє серце при спогадах про мою сім'ю. Я хотіла трішки припекти пальці, щоб притушити моральну біль фізичною. Але коли я доторкнулася мій палець почав палати, я не відчувала біль. Потім я зрозуміла, що не вимкнула медальйон.
Як я зрозуміла магія вогню давалася мені краще ніж все інше. Коли я вийшла зі спальні. Я пішла в бібліотеку взявши пару непотрібних пачок від соку та вогнегасник. Румпель завжди казав, що це максимально небезпечно адже я не можу нічого контролювати як треба. Але як показує ситуації в ванній нічого не буває не можливим. Я поставила пару пачок від соку на стільці на різній висоті. Та знайшла руну для закляття з чітким ударом вогнем. Коли я спробувала ударити в мене вийшло. Я точно попала в ціль по коробці, потім я спробувала потушити, зібравши в себе магію назад. І в мене вийшло. Хоть щось я могла контролювати. Я вперше відчула щастя за довгий час. Потім спробувала запалити свічки які були в 7 метрів від мене. І в мене знову вийшло, я їх і таким же способом потушила. Невже в мене вийшло. Як тільки я хотіла бігти за Румпельом, я почула аплодисменти з верхнього балкону. Коли я підняла голову я побачила Румпеля який нарешті посміхається мені. Він спустився до мене та взяв книгу яку я читала.
- тепер давай ось це, і по тих банках на другому поверху. Ця руна для лінійного закляття. Як що тим ти кидала кулю цим ти будеш, так би мовити, направляти лінію. Спробуй.- я розглянула банки на другому поверсі. Та спробувала збити банку. Натомість вона зірвалася, а я відбігла від подиву назад. Все ж таки в мене дуже чутливий слух, - я їх заморозив, не лякайся твої вуха дуже чутливі до звуків, тобі потрібно звикати. Тому що ти не зможеш битися якщо будеш лякатися кожного звука.
Після всього цього я пішла до поштової скриньки, поки інші затримують Румпельштільцхена. І все таки мені не подобається називати його скорочено. Коли я підбігла до скриньки і дістала конверт, я почула знайомий голос. Який щось кричав, але я нічого не могла зрозуміти. Я не розуміла що кричать і хто кричить. Але такий знайомий, сердце плаче від цього крику. Я не стрималася та залізла на дерево, нікому про те хто я, знати не потрібно, все таки я принцеса, мої фотографії є і в інтернеті і люди мене бачили, те що сталося з оком не дає гарантію що хтось не зрозуміє хто я. А погляд зверху допоможе знайти того хто кричить. Відчуваю себе як ніндзя, залишилося тільки не впасти.
Коли я почала наближатися, я вже могла розчути моє ім'я. Маленька дівчинка кликала мене, цей голос мій належить тільки одній людині, моїй племінниці- Ґейвон. Їй всього п'ять років, щоб вона робила в лісі. Вона так жалібно кликала наче от от заплаче. Коли я вже була поряд я почула пласт дитини, вона плакала і казала щось собі під носа. Вона ще зовсім маленька щоб вона робила в лісі. Мені хочеться вірити, що це вона, але я не впевнена. Неподалік я чую якісь голоси, не думаю що вони були ворогів, вони кричали та схоже намагалися її знайти. Я спробую її направити туди. Навіть якщо це вона, не думаю що вона правильно зрозуміє моє око та шрами. Вона мене прекрасно знала. Я спробувала включити свій медальйон і почала створювати кульбаби в неї на шляху. Я намагалася робити дорогу рівною, але одна з кульбаб дуже сильно виросла. Вона стала схожа на кущик. Дитина від цього засміялася та побігла, ще швидше в сторону квітів.
- я знаю, що це ти. Я дуже тебе люблю тітонько,- від цих слів я заплакала. Я так давно не чула її голоса, її сміха, так хочеться спуститися але я боюся що вона не правильно зрозуміє. Вона ще зовсім маленька, я можу зробити тільки гірше. Вона так радісно бігла. Але я почула звуки ричання якогось звіра. Він був злим, також почав наближатися. Мене це лякало, я спробувала відвести малу в іншу сторону але він прекрасно чув її сміх та запах. Чудовисько було великим, судячи по звукам ті хто її шукають теж не далеко.
Але я не могла відвести її швидше, в неї зріст приблизно метр вона не може так швидко бігти. Вона теж втомлюється. Я його почала бачити, але вона все так же біжить ті сміється. Я не можу допустити щоб її ранили, я більше не можу нікого втрачати. Як тільки звір хотів на неї кинутися, я спустилася вниз. Та загородили її щитом, що зробило моє кільце. Та постаралася відкинути як тільки можна подалі. Було сразу очевидно, що тварина настроєна агресивно.
- тітка, це ти тітка! Я тебе знайшла, а я казала мамі!- я взяла її на руки та намалювала вогнем коло навкруги нас.
- послухай мене уважно, квіточка, обійми мене дуже сильно і не відпускай зрозуміла?- я спробувала почути голос розумних створінь. Але із-за своїх емоцій та ричання звіра мені було важко щось відрізнити. Я розуміла, що не можу тримати вогонь довго, краще я спробую битися кільцем, чим впаду в непритомність.
- а киця кусається?
- ти реально розгледіла хто там?
- страшна велика киця. В неї з рота тече слюна.
- можливо її отруїли.
- мама казала, що звірів почали зачаровувати демони, щоб вони нападали абсолютно на всіх.
- мама щось ще казала?
- сказала, що їх не можна повернути в нормальний стан. Румпельштільцхен пробував, але в нього нічого не виходило.
- моя ж ти квіточка. Ти мене не лякаєшся?
- чому? В тебе просто татуювання на руці.
- а моє око?
- я завжди бачила їх такими. Не розумію про що ти.
- з цим потім розберемося,- я спробувала перетворити кільце на пістолет, але там не було патрон. Спробувала арбалет, але не було стріл. Я не могла битися на відстані- це швидко зменшило можливість вирішення проблеми. Через декілька хвилин підійшов ще дві тварини, з такими же дикими очима. Вони ходили по кругу, ми були в пастці. Ґейвон злякалася, та почала тихенько плакати мені в плече. Як думала посадити її на дерево, але я не дістаю. Я відчувала, що ставала слабкішою. Від цього не було сенсу, або вони нас, або ми їх. Я зробила з кільця спис та очима знайшла найближче та най надійніше дерево, на щастя ми в лісі.
- слухай мне уважно, тримайся міцно, коли я скажу відпустити мене- відпускай, та тримайся міцніше за дерево. Я маю з ними покінчити. Зрозуміла?
- ні давай разом на дерево!
- а який сенс, нас не факт, що знайдуть ми не можемо сидіти там вічно. Ти мені віриш?- вона сильніше мене обійняла та заплакала гучніше.
- але обіцяй що не втечеш, та потім все буде гаразд. Я більше не хочу тебе шукати!
- добре квіточка,тримайся.
Я опустила частину вогню, та завдяки спису, зробила стрибок з жердиною. Та посадила Ґейвон на верхню вітку дерева. А сама спустилася вниз. З тим самим списом.
- закрий очі, як можна сильніше та не відкривай поки я не скажу.
- добре.
Я перетворила річ на меч, та встромила його звірові в голову, коли інший спробував накинутися, річ перетворилась на речовину, та через тіло перейшла у праву руку. Таким чином я змогла відбити другого. На моєму одязі була кров, це звичайно не розумне створіння але як це боляче робити. Вони ні в чому не винні. Але я хочу її захистити. Вона ще зовсім дитина, чому вона має через це проходити. Я побігла прямо на звіра та встромила йому списа глибоко в око, після цього він впав та не подав ознаки життя. Я знову перевела річ у іншу руку сформувавши величезну сокиру та відрубавши голову третьому. Коли третій впав, я впала на коліна, та почала плакати. Мені було боляче від того, що я вбила невинне створіння. Яке було під контролем демонів. Ґейвон почула мої сльози, та спустилася вниз.
- я ж казала не відкривати очі. Ти ще зовсім маленька, ти не маєш бачити стільки крові.
- в мене не було вибору. Я не хочу щоб ти плакала,- вона підійшла до мене та обійняла від цього я стала тільки більше плакати. Ніколи не любила коли мене жаліють, від цього тільки сильніше стає боляче. Яка ж я тряпка, маленька дитина мене заспокоює, яку тільки, що могли з'їсти. Якщо б не я рядом. Але ці всі події просто виводять, ось і зірвалася. Я швидко заспокоїлася коли почула голоса людей поряд. Ґейвон теж почула, все ж таки в неї теж ельфійські вуха, як в тата. Вона посміхнулася так щиро як тільки могла. Я піднялася та побачила як біжать люди, серед них була невістка. Віра підбігла до нас та почала обіймати. Так сильно як тільки могла.
- стійте я вся в крові. Зараз будете червоні. Відійдіть,- вони відійшли та посміхалися дивлячись на мене. В натовпі я почала чути моє ім'я. Вона перемовлялися, що зі мною сталися. Вони одразу зрозуміли хто я, і я не скажу, що вони були раді. Але і не злі.
- я мушу представити. Принцеса Афіна дочка Одіна та Афродіти. На даний момент єдина з сім'ї хто відомо чи живий. Знаючи ваші питання кажу сразу, вона не повнолітня. Вона ще підліток. І якщо хоч хтось почне їй щось казати ...
- В них є на це право. Я це розумію. Мій батько нічого не контролював. Я знаю хто був зрадником. Це був Мінкус, один з головних радників батька. Наскільки мені відомо, то він мертвий. Тому подальша ситуації мені ніде не відома. Перед тим як батько став каменем, він хотів його вбити. Я була свідком. Це єдине, що я можу розповісти. Тому якщо і будуть питання я більше нічого не зможу сказати,- крім Вірі, я все розповім, що сталося того дня, як і хто зрадив. Кожного по іменно. І хто вбив Хель, і кого вбила я,- я сподіваюся на ваше розуміння.
- пішли в табір я все поясню, з кимось познайомлю, щось розповім. І повідомлю Румпельштільцхена, ти ж розумієш.
- він мене вб'є але це була моя найкраща ідея за останній час. Я рада, що пішла до лісу. Я люблю тебе квіточко. - я взяла її на уроки та міцно обійняла.
- а я люблю тебе тітко!- вона обійняла мене у відповідь, і мене покотилася сльоза від щастя.
