Коли ми прийшли до поселення, я зрозуміла що воно було відносно не далеко від дома Румпеля і ще як сильно він буде мене лаяти. Там було багато створінь різних видів, як і в бойових обладунках, як і поранених. Більшість жінок бігали з місця на місце, одна жінка раптом підбила мене та випустила миску з кровавими бинтами. Я підняла їх та піднесла до неї. Вона ж с жахом подивилася на мене, та тремтячими руками забрала в мене миску.
- Чого вони так мене лякаються?- вирішила я спитати у Віри, мене звичайно не сильну любили і до війни, але це щось новеньке.
- Можливо із-за твоїх змін, хоча не скажу що вони прям страшні. Почали йти чутки, що хтось із сім'ї перейшов на іншу сторону, а ще що зараження пішло від вас близнюків, - ні ну як зв'язати першу ситуацію можливо я ще розумію, але друга це вже новий рівень.
Згодом ми прийшли до дома, Віра відвела мене у кімнату та почала розпитувати, що сталося.
- Можеш спочатку принести бинти хочу замотати руки, щоб люди не дивилися на шрами.
- Ні спочатку я тебе огляну, не забувай, що я лікар. А потім вже зроблю для тебе допит, скажи одне ти себе почуваєш нормально... Хоч морально?- Повисла тиша, Віра відсунула штору показуючи сісти на медичне ліжко.
- Скажу чесно, я не знаю. Я вже нічого не знаю і не розумію. Хочеться просто тиші.
- Тут ти її точно не знайдеш, тут всі абсолютно зайняті.
- Скажи мені краще як ви, як люди?
- Про що може йти мова якщо ми весь час захищаємо останнє, що ще не втратили. І це дається складно: половина гарних воїнів або в госпіталі або за головнокомандувачем залишись під вартою в столиці,- вона почала робити базовий медогляд, перевіряючи мої рани та шрами.
- А ти знаєш де брати?
- Тор точно в столиці, його не вбивають тому що чекають на голову, щоб той вбив його в знак забирання влади, голова не болить?
- Ні. З чого вони взяли що він наступний на трон?
- Ти хочеш сказати, що це не так? Тільки не лякай мене будь ласка, Румпельштільцхен нічого мені не каже крім того, що ти вчишся. І що ти в безпеці. Скажи " а ".
- А-а-а-а, ти ж знаєш правила, на трон сяде не старший, а той кого обере річ. Далі зроби логічний висновок сама.
- Та бути такого не може, ти ж не повнолітня,- від подиву вона впала на стілець та взялася за сердце, - ми і так в столицю не можемо увійти. Головнокомандувач Загону Тору відмовляється йти у бій без нащадка на трон, повернися спиною.
- Якщо я не помиляюся то це Сер Ніколас. Він мене не любив, ще коли брат почав тренувати мене. Він завжди казав, що я роблю все не так. Але навіщо йому саме нащадок на трон?
- Він каже, що не баче сенсу йти у бій без голови, підніми кофту і зроби глибокий вдох і видих, можеш сісти. Взагалі ти в нормі, ну всюди крім шрамів і ще видно що твоє тіло виснажено.
- А ти хвилювалася, Соломія молодець. Я їй дуже вдячна. А якщо я піду до Сера Ніколаса, але не скажу хто я. Лише кину виклик в бою, за те що він покинув свою країну.
- Ти хочеш, щоб він тебе розмазав по стінах?- почувся злий чоловічий голос ззаду.
- Як я рада тебе бачити-и-и, як справи?
- Було гарно до цього моменту. Ніяких Серів, ти йдеш додому.
- Я маю хоча б чимось допомогти своїй країні. Тим баче він воїн, а мені потрібна фізична підготовка, не дивлячись на тренування з братом, я ніяка як сосуд для магії. А Сер Ніколас вчив мого брата.
- Найдемо когось краще, за те ти будеш в безпеці,- в цей момент Віру бере злість вона встає та вказує палецем Румпелю прям в груди.
- Нікуди вона не піде, не забувай, що вона принцеса і буде робити те, що захоче. Без твого втручання.
- Тоді в мене є три умови – нехай с тобою поруч буде завжди Соломія, їй я більше довіряю. І ти спиш дома, і ще заняття з магією.
- Я тільки за, дайте мені можливість допомогти своєму народові. Я просто хочу, щоб вони мали надію на звільнення від тиранії.
Після цього я ще трохи посиділа с Ґейвон. Я вирішила почати розмову на рахунок очей, вона сказала, що завжди бачила їх такими. Але я так і не зрозуміла якими.
- Ґевйон, так ти сказала, що в мене око завжди було жовтим?
- Ну звичайно. Вони завжди були жовтими!
- Вони?
- Ну так. Тітонька Ось бачиш, пішла жінка, по очах я можу сказати, що вона сліпа. Але коли я кажу комусь це, всі кажуть, що в неї звичайні очі. Ось в тої бабусі немає одного ока, але вона чомусь без пов'язки,- вона показувала на звичайних людей в яких все було нормально з очима. Її назвала в честь богині Ґевйон, вона ж мала в загробному світі свиту із невинних померлих дівчат. І все ж, я не думаю, що бабуся невинна, все таки вона вже літня жінка.
- Тітонька краще пішли подивимося на коней, вони всі такі гарненькі!
Коли я вже була в дома я швидко піднялася в кімнату та відкрила нарешті лист. Коли я його відкрила то побачила фотографію брата де він зайняв перше місце на якомусь конкурсі. Лист був від Мерліна. Читаючи зміст листа де розповідається про те, як гарно вчитися Тів в мене почали навертатися сльози, чи то від суму, чи то від заздрості. Він в порядку я щаслива, але чому саме в нього завжди все прекрасно, він навіть зараз в безпеці та щасливий. Чому я маю за щось завжди боротися. Він ні в чому не винний і я за ним сумую. Він завжди був поруч, завжди обіймав та заспокоював. Я плакали тільки з ним, зараз я стала якась вразлива. Після всього в мене земля йде з під ніг, я просто не контролює свої емоції. Я починаю плакати від найменшого щастя, але також не витримую сильного болю який накопичується в середині. Як я могла плакати перед дитиною, яка сама в ще більшій небезпеці? Краще не плакати взагалі чим валятися як ганчірка. І тим не менш, я сиджу на кроваті і плачу просто із-за переповнених емоцій. Я вже і не розумію, що саме відчуваю. До мене в кімнату зайшов Румпельштільцхен та сів біля мене.
- Потрібно було з самого початку показати тобі ці листи,- він обійняв мене за плече одною рукою, та спробував забрати в мене листа. Я звернулася і спробувала сказати щось схоже на "ні",- я не заберу його в тебе обіцяю, просто я хочу прочитати.
- Бери, головне віт-т-дай- мені було складно говорити після довгих сліз. Він обережно взяв в мене лист, та почав читати про себе. Я ж стискала фотографію та не зупинялася плакати, по якійсь причині я не зупинялася. Від своєї ж безпорадності хотілося тільки більше плакати. Румпель відклав в сторону листа та обійняв мене обома руками.
- Я ніколи не зможу тебе зрозуміти, але я хочу тобі допомогти хоч чимось. Тільки скажи, що ти хочеш, я зроблю все як скажеш. Захочеш, поїдеш до брата, захочеш переїдеш до Ґейвон. Але я все одно буду робити все для твоєї безпеки, навіть якщо ти будеш на мене бурчати,- і я просто перестала плакати, серйозно. Всього пару речень і я відчуваю себе краще. Я обійняла його, так сильно, як тільки могла. Мені здається я розмазала всі соплі по його піджаку, але він не сказав ні слова.
- Тепер я буду першою читати листи.
- Як скажеш, головне дай мені хоч раз прочитати його після. І не вір всьому, що там, так він може і виграв, але я впевнений, що Мерлін все перебільшує. Він завжди хоче показати, що в нього все краще. В нього це з дитинства.
- Добре, а ти йому теж пишеш?
- Так, він же мій брат.
- А можна я буду теж писати Тіву?
- Сонечко, я не знаю. Знаючи Мерліна він скаже ні тому, що Тюр спробував вже втікти. І Мерлін вчасно його перехопив.
- Але навіщо? Невже там все так погано?
- Ти не можеш собі уявити, як вони відносяться до не таких як вони. Для них ми Монстри. Я жив з ними. Я би сказав, що це вони монстри.
- Але Тів же під закляттям якимось, чи хоча б зовнішність змінив. Він же не може просто так ходити.
- Так, але той натиск це просто жахіття. Більша частина так званих "людей"- не люди. Це істоти, які протягом багатьох років ховаються серед них. Вони цього навіть не розуміють. При цьому принижують нас.
- Тів хоч не один, він подружився з кимось?
- Так, з підопічним Мерліна. Його звати Зен. Ось він поряд з Тюром, рижий.
- Він навіть вище та крупніший Тіва, він теж не людина?
- І знову так, він суккуб. Але він теж там не по своїй волі. Ще з дитинства його мати дала клятву Мерліну, яку саме - не знаю. Але Мерлін має дати опіку для Зена, як для свого рідного сина. І все ж буквально через місяць він поїде до своєї матері. Тому с Тюром він не затримається.
- Шкода, я сподівалася в нього буде друг, який буде поруч і змоєе його зрозуміти. Суккубам, навіть серед нас важко. Із-за війни в нас їх максимум 45 на всю країну, і це ті хто вірні країни.
- Ти доречі маєш бути з ним знайома, в мене була фотографія від Мерліна де всі ви з сім'єю. Ви були такі маленькі, просто як ляльки.
- Я не думаю, я б запам'ятала, що до нас приїжджали б у замок. До нас рідко хтось приїжджав. А Мерліна я взагалі не пам'ятаю, та і в цього хлопця досить гарна зовнішність.
- Ти так вважаєш?
- Ну так... На що це ти натякаєш?
- Мерлін розповідав, що ви не відходили від один одного. Ось тільки він тоді був злий на це. Ну для нього чесно кажучи це норма.
- Судячи з твоїх розповідей він завжди злий. Думаю ми б не знайшли спільну мову. Доречі, а як до людей до сих пір не дійшло, що він не чисто людина, а напівкровка? Невже вони настільки сліпі. Він же єдиний маг в їхній країні.
- Не дивлячись на те що ти не виходила з замку. Ти прекрасно орієнтуєшся по за ним. Також ти легко вчишся, це навіть лякає.
- Крім того щоб вчитися, мені і робити нічого було. А плітки ходили по замку, абсолютно завжди. В кожного своя думка та погляд. Просто так виходило, що я виросла навколо чуток.
- І все ж ти правильно орієнтуєшся, це й справді дар Афіни. Ти просто сама не розумієш наскільки швидко ти ловиш інформацію. Ти була б ідеальним стратегом.
- Ні це не для мене, я не вмію сидіти на місці. Я більше воїн.
- Хуй тобі.
- Та чому? Ти ж сам мене вчиш.
- Я вчу для самооборони,- я встала з ліжка та відкрила шафу з речами.
- І все ж, ти розумієш, що я буду використовувати її в бою. Доречі про це, в мене не має ніякого захисного одягу.
- А що хотілося би?- він відхилився на спинку кроваті, та закрив очі.
- Головне щоб були кармани як і на колінах так і зверху. Якщо коротко то багато карманів. Без них я ніяк, і капюшон з маскою.
- Я зроблю те як ти захотіла, але все ж внесу свої корективи.
- Головне, щоб він мене захищав хоча б частично.
- Я зроблю так, щоб його не змогла пробити ні одна зброя і все ж максимально комфортною для рухів. Я сподіваюся, що Соломії завтра не доведеться тебе відкачувати?
- Я теж на це сподіваюся, повір мені не хочеться робити зайву роботу для неї.
Після цього я пішла до Соломії розповісти про все що сталося. Про мої думки, біль та радість. Вона ж знову на мене поскаржилася, що я себе не ціную та шукаю шлях як скоріше вмерти. І все ж сказала, що буде поряд під час бою.
Зранку Міс Лестрендж принесла мені костюм. Загалом він вгадав всі мої побажання. Одяг був дуже міцним і також повністю вільний до будь-яких дій. Також деякі частини були виділені червоним кольором, насправді він мій улюблений. Із-за того, що в моїй кімнаті було темнувато і костюм був чорним. У дзеркалі мені навіть здалося, що мій тон шкіри став темніший. Взагалі в мене дуже світла шкіра, якщо я знаходжусь на сонці буває таке, що вона зливається з моїм чисто білим волоссям. Я не блондинка, і в мене не холодний колір блонду, але моє волосся має чисто білий колір з дитинства, це ще одна особливість ельфтанів. Наш колір волосся може бути всіма кольорами.
