Історія двох людей і кота

1

Я майже не пам'ятаю нічого з дитинства.

Я також не пам'ятаю де народився або ріс.

Я не пам'ятаю мамине чи татине лице.

Мій єдиний слабкий спогад – це теплий, м’який, солодкий запах.

Мене винесли з місця невимовного комфорту, і, перш ніж я це усвідомив, я опинився десь, де холодно й темно.

Холодний дощ лив день і ніч, намочуючи мене до кісток. Було холодно. Я був голодним. Я не міг навіть кричати.

Тільки я заплющив очі й почав думати, що краще б ніколи не прокинутися, мені стало дуже легко. Я був у повітрі.

Я слабо розплющив очі. Переді мною була людина з блискучим чорним волоссям, прямо, як у мене, хоча його було блискучішим, і добрими очима трохи світлішого кольору. Одяг, що він носив був весь чорний, за винятком пари золотих ґудзиків.

Будучи чорним котом, я думав, що він дуже схожий на мене.

- Ти теж один. - сказав він.

Я тихо нявкнув.

Так я зустрів Масаю.