Історія двох людей і кота

8

Не знаю скільки часу минуло. Здавалось, що трохи, але разом з цим, ніби дуже довго.

- Сенпай! Сора прокинувся!

Я почув голос змішаний зі сльозами над головою. До мене наближалися кроки...

- Я збирався відвести його до лікарні ще раз у ночі, якби він не прокинувся. Але, схоже, з ним все буде добре. - цього разу це був голос Масаї.

Я лежав на моєму улюбленій подушці в вітальні, а за вікном вдалині був колір заходу сонця.

- Я хвилююся, можу я прийти завтра, щоб перевірити Сору? Авжеж я завітаю, коли твоєї дівчини не буде тут.

- Дівчина? Про що ти говориш?

- Через те, що в тебе така велика і чиста кімната, я подумав, що ти живеш з кимось... Хіба ні?

- Я не жив ні з ким, відколи розійшовся з тобою. Можемо зробити це завтра, але, якби ти міг, ти б залишився тут сьогодні? Якщо я буду сам і щось станеться з Сорою, я збожеволію, як і раніше... Окрім того, є дещо, що я маю тобі сказати.

Повітря навколо них стає солодким і пухнастим, як і має бути. Тепер я впевнений, все буде добре тепер...

Після заспокоєння я знову відчув сонливість. Я люблю Масаю. Так само люблю Ріку. Найщасливіша річ для мене це бути з двома людьми, яких люблю, з нами обома і одним домашнім улюбленцем.

Я радий, що народився котом.

З цією думкою в серці, я щасливо заснув.

°Кінець°

P.S.

Я не плачу, я не плачу, я не плачу.