Прикинся Моїм Хлопцем. Дякую!

Хочеш, я буду....

Юнгі прокидається першим від того, що його хтось вдаряє по лобі. Він розплющує очі, намагаючись сісти, але не виходить : на його розпластався Чімін.
Юнгі ще декілька хвилин милується сплячим омежкою і згадує про що хотів вчора запитати його.
Альфа відчуває шуркотіння, отже Чімін прокинувся. Він сповз із чужого тіла, протираючи очки.

-Доброго ранку, - пробубнів.
Мін посміхнувся, дивлячись на цього маленького, ніби кошеня, Чіміна.

-Та пісня..

-Мм, яка ? - зачісує пальчиками назад волосся.

-Alone, остання пісня, яку виконував.

-Так, була така.. Не сподобалась? - витріщився, готовий вже до обурення, але його одразу заспокоїли.

-Сподобалась.. Вона настільки пробирається під шкіру.. - не може підібрати слів.
-Ти сам її написав ?

Чімін посміхнувся і влігся так, що його голова зайняла місце на мінових ногах. Сам Юнгі був у сидячому положенні.

-Ні, не сам. Мені ще важко із цим, тому допомагають продюсери.

-Це дуже сильна пісня.. Ти справді пережив це ..? - ні то запитує, ні то стверджує.
-Чому?

-Знаєш, незалежно від того, чи ти артист, чи іще хтось, ти, в першу чергу - людина. В тебе є свої проблеми, хвилювання, почуття самотності і так далі.
Ти запитував про мене.. Так ось, що я тобі скажу : я артист і в мене мільйони шанувальників, які вважають мене сильним, працьовим. І я повинен бути для них таким, адже вони шукають в мені підтримку, бачать в мені свою допомогу, надію. Але мені немає звідки це взяти.. Для них я завжди буду сильним. А от коли немає камер, коли я один вдома, думаєш, я можу так само триматись ? Ні. Відчуваєш себе жалюгідним, ніби ти нікому і непотрібен.
І так кожного разу. На публіці вдаєш, що все добре, але, насправді, не знаєш звідки вже брати ту енергію.

Мін слухав уважно. Так, він розуміє про що говорить Пак. Всі проходять через це, чи не так ?

Хіба рослина, яка радує око, не зів'яне, якщо її не поливати і не надавати їй можливість протягнути свої пелюстки до теплих промінчиків сонця ?
Хіба людина, яка постійно віддає свою енергію комусь, зможе себе вберегти від депресії, коли в неї немає того тендітного сонячного промінчика, що буде ділитись своєю енергією?
Ні.

Мін заривається в волосся Чіміна, що так і лежить головою в нього на ногах і промовляє, поки омега вже майже не мурчить:

-Хочеш.. хочеш, я буду твоїм "блоком живлення" ? - і дивиться на того.

Чімін підводить на нього свої, сповнені вдячності і захоплення очі, але не встигає нічого сказати, бо їх перериває стукіт у двері.
Хлопець намагається не реагувати на це, дивлячись і далі на Юнгі і збираючи всі думки до купи, але Мін каже :

-Біжи відкривай, вони не відчепляться від тебе, - усміхнувся.
-Потім скажеш, добре ? - і доторкнувся вказівним пальцем до чужого носика.

Пак кивнув головою і побіг відчиняти двері.

-Де ти ходиш ? Вже весь готель прокинувся від того, що я до тебе стукав. Пропусти, чого стоїш ? Чи я не вчасно ? - єхидна усмішка від Джина.

-Заходь.

-Цей щасливчик ще не пішов ?

-Щасливчик ? Це ти про що ?- тупцює за ним Чімін.

-Мг.. Це я про кого, це по-перше. А по-друге - він дивом залишився в одному номері готелю та ще й в одному ліжку, як я бачу із тобою, Чіміне, - говорить Джин, який вже знайшов спальну кімнату і очима втупившись в Юнгі.
-Як спали, голубки ?

-Джин ! - обурюється Пак.

-Тобі як, із усіма подробицями ? - єхидна усмішка від Міна.

-Юнгі ! - кричить Пак вже до нього.

-Ми не спали ! Тобто спали, але між нами нічого не було ! І взагалі йди давай ! Мені переодягнутись потрібно, через пів години внизу зустрінемось. Човгай давай звідсіля. - виписуючи того за двері, пихтить Чімін і повертається в спальню до альфи.

-Це що було ?
Мін лиш посміхається.

-Я піду вже, на роботу потрібно.

-Хоч в душ сходи ? Я зараз попрошу принести одяг, тільки розмір свій скажи.

-Навіщо ? Я заїду додому і там переодягнусь, все нормально.

-Я не почув який в тебе розмір, - вже друкує комусь повідомлення.
-Юнгі, ти залишився тут на ніч, бо я тебе не відпустив, тому сперечатись зараз зі мною не потрібно. Не чую. Розмір ? Який ?

~~~~~~~~~~~~~~~~~~