Це фіаско, Чімін!

Частина 15

Після нестерпних 15-ти хвилин намагань привести свій зовнішній вигляд та думки у пристойний стан, Чімін вирішив, що варто врешті вийти з ванної кімнати. Спускаючись вниз по сходах, до нього почали доноситись голоси Юнгі і Техьона з кухні, котрі, як зазвичай, сперечалися через якусь дурницю. А точніше Техьон наполегливо намагався донести до хьона, що колір тарілок відіграє ведучу роль у підігріванні апетиту, поки Юнгі байдужо радив йому натомість запхнути собі помаранчеву тарілку в рота і залишити його їжу у спокої.

– О, Чіміні-хьон, слава богу ти тут, – зрадів Чонгук появі друга, вбачаючи в ньому свій порятунок від братівських суперечок.

Юнгі та Техьон різко повернули голови у бік збентеженого юнака.

– Чіміна-а, ну скажи йому, що білий колір це нудота, – Техьон показав великого пальця донизу і висунув язика.

– Ем... – Пак спантеличено переводив погляд з Техьона на тарілку, не знаючи що відповісти.

– Пика твоя нудота, – цокнув Юнгі язиком, а потім звернувся до Чіміна. – Ти ж не проти жареного рису з яйцем на сніданок? Не встиг вчора закупити продуктів, – старший ніяково потер шию.

– Аа... ні. Тобто, я не проти, виглядає смачно... – Чімін нервово прочистив горло і нерішуче підійшов ближче до столу, обравши "безпечне" місце поруч із Чонгуком.

– Пф, моє обличчя бездоганне, це твоє більше на цей блідий шматок кераміки схоже... – продовжив сперечатися Те звертаючись до брата.

– Ти хочеш сказати, що моє лице нагадує скульптуру? – хмикнув Юнгі.

– Скульптуру несформованої глини...

– Чонгукі, нагадай мені, що ми тут робимо? – Чімін звернувся до молодшого, навмисно не притишуючи голосу.

– Ви тут снідаєте, а потім граєте зі мною у приставку, – Техьон врешті переключив свою увагу на двох хлопців поруч, повністю розвернувшись до них усім корпусом.

– Ем, ти хотів сказати — ти граєш у приставку, а ми нарешті їдемо додому відпочивати? – здивовано підняв брову Пак.

– Ні, Чіміна-а, я сказав саме те, що хотів сказати. Ти тепер так легко не відвертишся. Коли ти вже тут, то я використаю твою присутність на повну. Ти винний мені стільки годин ігор...

– Техьон, я тобі не лялька якась, ти мене вчора вже й так замість своєї подушки-обіймалки використав...