Це фіаско, Чімін!

Частина 18

По дорозі до зали хлопці здебільшого обговорювали буденні теми та навчання, але вже підʼїжджаючи до якогось елітного центру, Чімін почав нервувати та переминати пальці між собою.

– Хьон... це ж десь тут знаходиться найкращий танцювальний комплекс у Сеулі?

– Ага, і не десь, а саме тут, – Хосок заїхав у підземний паркінг, вишукуючи очима вільне місце. – Так-с, а ось і воно! Чудово, припаркуємося майже біля самого ліфту.

– Ем-м... Хосокі-хьон, а нам не потрібно було якось завчасно записатись? – нервував Пак. – Та й пропуск, напевне, дорогий... я не впевнений, що можу дозволити собі тут заняття.

– Не переймайся, Чіміні, у мене річний абонемент, тебе зі мною без проблем пропустять.

– Ого, хьон, ти...

– Неймовірний? Крутий? Взірцевий? – Хосок сяюче посміхався, підморгнувши розгубленому хлопцю.

– Все разом помножене втричі! – Чімін розплився у радісній посмішці, не в силах встояти перед теплим поглядом старшого.

– Ну-ну, тільки не перехвали мене, – лагідно промовив Хосок та потягнувся рукою до волосся молодшого, легко скуйовдивши його. – Йдемо?

– Звісно, хьон!

Як і сказав старший, жодних проблем не виникло: Хосок привітався та перекинувся кількома словами з охоронцями, котрі безсумнівно вже добре його знали, і хлопців швидко впустили у величезний приватний комплекс. Очі Чіміна розбігалися та сяяли, він не думав, що колись йому вдасться потрапити сюди, та й особливої необхідності не було, адже університетська зала завжди була під боком та цілком задовольняла потреби Пака. Проте вона, звісно, ніяк не могла зрівнятися із цими величезними сучасними залами та неймовірною якістю звуку, що доносився з колонок де-не-де привідкритих дверей.

– Ти ніколи не був тут? – раптом запитав Хосок дивуючись захопленню хлопця.

– Ні, ще не доводилося. А ти тут часто буваєш, хьон?

– Та ні, приходжу по настрою, або коли в університеті всі зали переповнені. Потрібно було тебе сюди раніше привести, давно не бачив, щоб ти так чомусь радів. Якщо тобі сподобається тут займатися, то можемо разом сюди інколи навідуватися.

– А, ні, все в порядку, хьон, – Чімін ввічливо замахав руками. – Я вдячний, що у мене є можливість тут побувати хоча б раз, я не хочу тебе якось обтяжувати.