Це фіаско, Чімін!

Частина 3

– Ти машину на горі Чонджансан припаркував, чи що? Можна було і в дві хвилини вкластися, – нервово хмикнув Чімін, шукаючи очима зловісну чорну сумку в руках хьона.

– Хотів дати тобі можливість обдумати все без моєї присутності і самому повітрям подихати, – незворушно відповів Мін і підійшов до дивану, з якого відразу підскочив молодший.

– Нема тут що обдумувати, давай сумку, – Чімін протягнув руку вперед, дивлячись Юнгі прямо у вічі.

Мін вимучено здихнув і опустив погляд на простягнуту руку молодшого.

– Дозволь тоді запропонувати певний компроміс, – Юнгі зробив паузу, перевіряючи реакцію Чіміна, котрий тільки запитально повів бровою, все ще тримаючи руку в повітрі, але нічого не відповів, тому Мін продовжив. – Якщо тобі вже так не терпиться натягнути на себе цей костюм — нехай буде так, але ти не забовʼязаний носити його впродовж всього дня та фотографуватися з кимось, – Юнгі знову зробив невеличку паузу, побачивши як Пак трохи стурбованим, проте вже зацікавленим поглядом, продовжував дивився на старшого. – Просто переступи поріг університету і далі ти вільний, що скажеш?

Юнгі потішало те, як обличчя молодшого у мить набуло виразу дитячої розгубленості та безпорадності. Було очевидно, що зараз Чімін боровся із самим собою. Хлопець перед ним: зводив брови на переніссі, акуратний носик трішки подьоргувався, підборіддя ходило з боку в бік; його погляд був скерований легко в сторону і видавалося, ніби той дивиться крізь Юнгі; а ще, він нещадно та безсоромно зминав свої пухкі губи між собою, змушуючи Міна трохи підвиснути на цьому процесі, а тому, коли Чімін нарешті подав голос, Юнгі не відразу зрозумів, що зверталися до нього.

– ...хьон? – Чімін легко схилив голову вбік.

– Так?

– Емм, я кажу, що згоден, якщо ти не пожартував... – зніяковіло повторив Чімін.

– Справді? – щиро здивувався старший, не в силах повірити, що цього разу отримав згоду так легко та швидко. Певно, залишити хлопця наодинці зі своїми думками на кілька хвилин було вірним рішенням. – Кхм, звісно ж я не жартував. Ніщо з того, що я сьогодні сказав, не було жартом.

Рішучий та впевнений голос хьона змусив Чіміна мимоволі підвести погляд та заглянути Юнгі у вічі, знаходячи в них певну образу від недовіри до себе, яку Пак так наполегливо демонстрував увесь ранок. Зараз хьон справді видавався щирим, і щось зсередини невпинно підказувало хлопцю, що цього разу він може довіряти йому.