Поклик пітьми

Розділ 3

Кіра

Мене розбудили нав'язливі сонячні промені, що так і цілилися мені у очі. Маю небагато часу, потрібно встигнути до того, як Кирило поїде. Інакше моє розслідування зайде у глухий кут. Треба швидко почистити зуби і набрати Яна. Тож підібравши зі столу мобільний я швидко набрала номер й почала чекати, коли абонент візьме трубку. Гудки йдуть, а цей чудило ніяк не відповість.

- Ало, ти чого так рано? - почувся знайомий голос на тому кінці.

- Привіт. По-перше зараз не рано, уже перша година дня. По -друге, приїжджай до мене якомога швидше, бажано щоб через 10 хвилин ти був тут. Справа дуже важлива, без тебе не розберуся. Як компенсація, з мене кава. - протароторила я.

- Ти, малий монстр! Я приїду, тільки зуби почищу , але не дай Боже на мене не чекатиме кава, тоді ти пізнаєш увесь гнів сонної людини. Зрозуміла? - відповів мені Ян. Звісно кава на нього чекатиме, але мені було б цікаво поглянути на гнів сонної людини, хпх.

- Зрозуміла, чекаю. Тільки прошу, їдь швидше. Я без тебе не впораюсь. - сказала я голосом "беззахисної, маленької дівчинки", кумедно те, що це завжди працює. Дзвінок завершено,а я пішла готувати каву.

Коли я спустилась на перший поверх, то помітила одну дивну деталь: вдома було надто тихо, а таке бувало тільки, коли нікого не залишалось у приміщенні. Я пішла оглянути всі кімнати, але тата ніде не було. Зайшовши до вітальні, я помітила на столі конверт. У ньому були: гроші та записка. Відклавши гроші у сторону, я почала читати текст, що його написав мій батько.

« Люба доню,
Вибач, але я повинен поїхати ненадовго. Це стосується Міри та її загибелі, гроші я тобі залишив, на 3 тижні повинно вистачити. Прохання, бережи себе та будь дуже обережною навіть зі знайомими тобі людьми. Не вір усьому, що бачиш. Навіть реальність може бути брехнею. Якщо тобі знадобиться допомога, звернися до тітки Гвенівер. Я домовився.
Люблю всім серцем, тато»

Що ж записка максимально інформативна, але тато завжди такий, тож нічого страшного в цьому не вбачаю. Піду доварю каву й чекатиму на цього вогника.

Через 10 хвилин знадвору почувся гул двигуна, тож пішла зустрічати друга дитинства. Але зробивши крок, я врізалась у щось і тверде, і м'яке одночасно. Підвела очі вгору і побачила Яна що дивився на мене своїми каро - рудими, кольору осіннього лісу очима, дивно посміхаючись. У нього на голові був справжній безлад, руде неслухняне волосся виглядало так, немов його не розчісували тиждень. І чому він на мене так дивиться? Це точно виглядає надто кумедно й ніяково зі сторони.  Нарешті він заговорив:

- Привіт, малий монстр. А ти не думала дивитись куди йдеш? Наступного разу ти можеш врізатися не у мене, а в якогось облупка, що почне розбиратися з тобою, або ще гірше... - на останній фразі він відвів погляд у бік, немов уявив цю ситуацію і налякався.

- Привіт, сонько. Візьму до уваги. А тепер бігом у дім, треба серйозно поговорити. - говорила я, паралельно затягуючи його у будинок.
Зайшовши на кухню, Ян нарешті проявив своє роздратування ситуацією, але він ще довго протримався, я очікувала прям з порогу ньорків.

- Так, ти взагалі для чого мене покликала? Коли будемо говорити про вбивство твоєї сестри і істоту, що це зробила? - випалив він.
Я стояла ошелешена, адже навіть не подумала про вбивство, тим паче від якоїсь містичної істоти. Але про це говорить Ян, людина, що не вірить у чудеса і потойбіччя... Це надто дивно навіть для нього...

- Ау, Кіро, ти тут? - витягнув зі задуми мене голос хлопця.

- Так, тут. Але з чого ти взяв, що це було вбивство якоїсь надприродної істоти?

- Стоп. А я тобі не розповідав? - запитав мене Ян, і в цей момент на моєму обличчі можна було прочитати усі мої думки, тож думаю він зрозумів, що ні: не розповідав.

- Окей, вибач. Тоді слухай. У день загибелі твоєї сестри мені надійшов від неї паперовий лист. В ньому було написано про все, що з нею відбувалося і про те, хто її вбив. Твоя сестра писала, що все це пов'язано з вашою матір'ю. Кіро, твоя мати, Юліанна, не була людиною, вона породжена тінню на землі. І саме тому вона пішла: не хотіла вас скривдити та боялась, що її сила перейде до вас, тож ця істота почне полювання. Але Мірі не пощастило, у неї були ці сили, тож та істоти, Мара, почала полювати на неї. Як писала Міра, то воно поступово проникало у її сни, реальне життя, а згодом і свідомість, тож вона вже не знала де реальність, а де брехня. Також у листі було застереження: "Будьте обережні, якщо у Кіри після 16 з'являться сили, вона – труп. Мара дізнається про це ще до Кіриного 16 дня народження, якщо у неї є ця магія, то за декілька місяців до 16-річчя вона зможе чути цю істоту. Вбережи Кіру, прошу...". Кіро, тобі за пару місяців 16, скажи мені, будь ласка, ти чула якийсь голос? - договорив Ян. 

У цей момент я могла думати лише про одне: моторшний голос, що переслідував мене останній тиждень і шиплячу, немов змією промовлену фразу: "Маленьке, дурне дівчисько...".
 
- Благаю, скажи хоч щось. Кіро, сподіваюсь ні, але чи чула ти цю істоту? - боязко та знервовано запитав мене він. А спромоглася лише на тихе, ледь чутне

- Так...